Інвалідність не стала на заваді її таланту: жінка з Тального на Черкащині пише вірші

Щороку 3 грудня відзначають Міжнародний День людей з інвалідністю. Кожен день, кожна година, кожна мить для людей з інвалідністю – це своя Говерла. І вони підіймаються на неї раз-за-разом. Люди з інвалідністю не вимагають до себе жалю, тому що, як ніхто давно усвідомили, що це їх шлях. Їм не потрібно щось особливе, лише елементарне – можливість жити, жити серед людей, бути в суспільстві і відчувати себе звичайними людьми.
70-річна тальнівчанка Раїса Іващенко – інвалід з дитинства. Вона народилась з розщепленням губи, або, як в народі називають, із «заячою губою». В 10-річному віці їй зробили операцію, під час якої виникли ускладнення – настала клінічна смерть. З того часу вона має інвалідність. Жінка не ходить, пересувається за допомогою інвалідного візка, не може сама себе обслуговувати. Раніше за нею доглядала мама, але зараз вона, на жаль, покійна. Були ще брат і сестра, але їх теж вже немає серед живих. Раїса Петрівна завжди мріяла, що до неї колись прийде кохання, але власної сім’ї ніколи не мала. Здається, при таких життєвих обставинах, можна впасти у відчай, але вона цього не зробила, а інвалідність не стала на заваді її таланту. Вона пише вірші. Писала їх все життя скільки себе пам’ятає і до сьогодні. Точніше не пише, бо сама цього зробити не може, а надиктовує. Запам’ятовує все, що приходить в голову, а записують ті, хто навідується до неї: соцпрацівниця з терцентру, сусідка, яка допомагає по господарству та інші. Про Раїсу Іващенко досі ніхто нічого не чув, але вона дуже хоче залишити після себе світлий слід на землі, мріє, щоб її вірші прочитали, а Тальнівщина дізналась про ще одну поетесу.

Чорна троянда
У тихім саду, серед квітів,
Чорна троянда цвіла,
Своєю красою всіх чарувала вона.
Вітер тихо її колихав,
Соловейко їй серенади співав.
Серед квітів вона
Королевою була,
Але ніхто не знав,
Що трапиться біда.
В сад людина ввійшла –
Гострим лезом торкнулась стебла.
Затремтіла троянда,
На лілею упала.
«Прощай, красуне», –
Та їй прошептала.
Людина троянду підняла,
Із саду з нею вийшла вона.
У кімнаті на маленькому столику
У кришталевій вазі,
Мов полонянка, троянда стояла,
За своїми квітами
З саду вона сумувала.
Вітер крізь відчинене вікно
У кімнату залітав,
Своєї троянди не впізнав.
Вона зів’яла,
Мертвою у кришталевій вазі стояла.
Людина у кімнату ввійшла,
Взяла троянду, викинула з вікна.
Соловейко до троянди підлетів,
У дзьобик її взяв, і в ту ж мить
Неживий на траву упав.
У тихім гаю
Не чути співу солов’я.
Він мовчить поруч з трояндою
Неживий лежить.
Пройшли літо, осінь і зима.
І знову в сад завітала весна.
Чорна троянда знову зацвіла
І чути спів молодого солов’я.
(автор Раїса Іващенко)

Ми всі – й люди з інвалідністю, й здорові люди – маємо усвідомити, що всі обмеження, перш за все, у нас в голові. Якою б складною не була ситуація, незважаючи на фізичний стан чи статус інвалідності, не треба здаватись, а наполегливо шукати своє місце на землі.

Катерина КІХТЕНКО

Читайте також: Пенсіонер з Христинівщини вимушений 5 годин їхати в інвалідному візку до соцпрацівників