Вісті Черкащини 
Голос лісу в дитячих долонях: як п’ятикласник з Тальнівщини вчив дорослих берегти свято
Маленька історія про велике серце. Поки світ женеться за блиском штучних прикрас, учень Майданецької школи Богдан Нирко разом зі своєю наставницею Тамілою Зелінською довели: справжня магія починається не з паперу, а з любові до кожної хвоїнки. Їхня спільна перемога в акції «Нехай моя ялинка залишиться в лісі» стала маніфестом покоління, яке відчуває біль природи як власний.
Коли природа шепоче сюжети
Участь у конкурсі від Черкаського обласного центру роботи з обдарованими дітьми визріла органічно. Для Богдана Нирка природа – не сухий параграф у підручнику, а живий простір, де він почувається своїм. Коли на порозі стояв грудень, а повітря вже пахло першим снігом та очікуванням дива, питання «писати чи ні» відпало само собою.
«Богдан не зміг пройти повз, – усміхається Таміла Володимирівна. – Він з тих дітей, які бачать душу в дереві. Напередодні Нового року тема збереження хвойних стала для нього особистим викликом. Знаєте, як це буває? Серце підказує, а рука тягнеться до пера, бо неможливо мовчати».
Рецепт перемоги: спостережливість та мета
Що допомогло хлопчику вибороти почесне ІІ місце серед сотень творчих робіт області? Таміла Зелінська впевнена: секрет у рідкісному поєднанні дитячої допитливості й дорослої наполегливості. Богдан – неймовірно ерудований та кмітливий учень. Він має ту «чіпку» пам’ять, що вихоплює з навколишнього світу найяскравіші деталі. Але головне – його налаштованість на результат. Якщо береться за справу, то проживає її до останньої крапки.
Народження оповідання під шкільними ялинами
Робота над оповіданням «Кому в лісі потрібні хвойні дерева» нагадувала не урок, а творчу експедицію. Щоб знайти потрібні образи, вчителька й учень пішли до вічнозелених красунь, що ростуть біля школи.
«Ми стояли під засніженими деревами, – згадує пані Таміла. – Богдан роздумував, як повільно вони ростуть, скільки років треба маленькому пагінцю, щоб стати ошатною ялиною. Ми почали фантазувати: а що відчувають звірі, коли їхній дім зникає заради однієї святкової ночі? Із дитячих роздумів та щирого вболівання народився текст, який відгукнувся в серцях журі».
Між екраном смартфона й живою розмовою
Роль наставника сьогодні виходить за межі виправлення помилок. Таміла Володимирівна бачить свою місію в тому, щоб навчити дітей бачити прекрасне навколо. Найбільшою перешкодою став «цифровий полон». Коли телефон витісняє книгу, їм важко підбирати влучні слова, висловлювати тонкі почуття, що живуть усередині.
«Школярі стали менше спілкуватися, а, як відомо, істина народжується в розмові, – ділиться філологиня. – Моє завдання – допомогти їм вийти з віртуального світу, показати, що реальність куди виразніша за віртуальне життя».
Екологія душі як єдиний шлях
Як зацікавити сучасного школяра долею лісу? Таміла Зелінська переконана: шлях один – виховувати любов через усвідомлення, що людина є невід’ємною частинкою природи. Такі акції мають велике значення, адже вчать цінувати життя в усіх його проявах.
Тим, хто мріє про творчі здобутки, пані Таміла радить:
–вірити у власні сили, бо сумніви – ворог таланту;
–працювати наполегливо, адже успіх приходить до тих, хто не боїться труднощів;
–мати чітку мотивацію – знати, яку думку ти несеш світові.
Післяслово
Співпраця Богдана та його вчительки триває. Це вже їхній третій успішний проєкт за рік, і кожен залишає світлий слід у душі. Для Таміли Володимирівни успіх учня – тиха радість від того, що поруч росте свідоме, чуйне покоління. Воно берегтиме кожне дерево, бо відчуває його подих. А отже, Україна має майбутнє.
Наталія ГОЛОВЕЦЬКА
