Гірко плакало небо: представник фіно-угорського народу ерзя боронив Україну 7 років

► Небесний легіон Тальнівщини

Бій не вщухав…

В скорботі гаснув день…

Впивались кулі в заходу

заграву…

Вмирав солдат…

З прострелених грудей

Життя стікало… на зелені

… трави…

Олена Філончук

Другого жовтня 2022 року Тальнівщину знову окутала жалоба: захищаючи Україну від російської навали, 27 вересня поблизу міста Бахмут загинув 31-однорічний солдат-навідник Олексій Вєщевайлов (позивний «друг Лєдяй»). Попрощатися з ним прийшло багато людей: друзі, бойові побратими, небайдужі жителі громади. Тіло Воїна зустрічали навколішки. Присутні не стримували сліз. Здавалося, за Олексієм гірко плакало й саме небо. Після прощання на Алеї Героїв у своє материнське лоно прийняла його Тальнівська земля.

За національністю Олексій Вєщевайлов – ерзянин. (Ерзя – угро-фінський народ, який компактно проживає на території росії. Українською це найменування звучить як «чоловік», «герой»). Звитяжець народився 18 січня 1991 року в білоруському місті Гомель. Здобув професію електрозварювальника й одразу працевлаштувавався. У 2011 році вступив на заочне відділення Полоцького державного університету. У Білорусі мешкають його батьки, дружина, з якою жив цивільним шлюбом, донька й син.

Тальнівець Юрій Рябий, побратим Вєщевайлова, розповідає, що події в Україні 2013 – 2014 років підштовхнули громадянина Білорусі приїхати й переконатися в тому, що Революція Гідності є величезним поштовхом до розвитку Української держави. Уже тоді, натхнений свободою, Олексій Вєщевайлов вирішив: саме в Україні є той потенціал, який допоможе звільнити ерзів та інші пригноблені росією народи. Свій бойовий шлях розпочав 2015 році в ДУК «Правий сектор», згодом вступив до лав Добровольчого батальйону ОУН. У його складі друг Лєдяй деякий час проходив службу на посаді стрільця в зоні проведення АТО в с. Піски Ясинуватського району Донецької області. У 2017 році вступив на службу за контрактом до бригади імені Чорних Запорожців, де служив кулеметником. Захищав шахту «Бутівка», Авдіївську промзону, за оборону якої одержав нагороду – медаль «За оборону Авдіївки». Від командування бригади на ім’я бійця надходили численні подяки.

У 2019 році Олексій Вєщевайлов отримав відпустку й вирушив автобусом у Білорусь провідати батьків і сім’ю. Юрій Рябий розповідає, що водій, побачивши його український військовий квиток, а на дні сумки – прапор підрозділу з підписами побратимів, «стукнув» у КДБ. Друга Лєдяя заарештували прямо в автобусі. Бабуся написала Юрієві листа: «Алексея арестовали. Сообщите». Олексій дуже гордився тим, що служить в лавах ЗСУ. У себе на батьківщині цього не спростовував, за що був заарештований режимом Лукашенка за екстремізм, відбув 2,5 роки покарання. Побратим стверджує, що Вєщевайлов свідомо визнав провину, розраховуючи на мінімальний вирок, щоб якомога швидше вийти й повернутися в Україну.

У березні 2023 року друг Лєдяй пішов записуватися до лав територіальної оборони Білоцерківщини, куди його відразу взяли як досвідченого воїна. Невдовзі Олексій Вєщевайлов вступив до лав Інтернаціонального легіону оборони України. У травні 2022 року в нього народився син Максим, якого чоловік ніколи не бачив. Як найдорожчий скарб, зберігав світлину: маленький чоловічок у колисці тягне ручки до об’єктива.

В естонському місті Отепя 1 жовтня 2022 року завершив роботу Ерзянський національний з’їзд, скликаний на еміграції через репресії, що посилюються в РФ. Організатори запросили й Олексія. Він оформив усі документи і в останню мить передумав: не зміг кинути товаришів. Натомість з передової записав останнє відеозвернення у своєму житті: «Моя мета на цьому з’їзді – закликати всіх представників фіно-угорських народів піднятися на боротьбу з диктатором путіним».     Ніби передчуваючи смерть, друг Лєдяй попрохав своїх побратимів, щоб поховали його на Тальнівщині.

«Сьогодні багато відео й статистики втрат ворога. Та немає показника, якими нам це вдається жертвами. За кожною цифрою – чиєсь життя та зруйнований всесвіт рідних. Цей сум залишається переважно в сім’ях загиблих і в спогадах побратимів. Вічна пам’ять загиблим героям…» (Олег Сенцов)

Наталія ГОЛОВЕЦЬКА