Вісті Черкащини Герой, який повернувся на щиті: Тальне віддало останню шану Захиснику України
Кілька останніх днів для Тальнівської громади були надзвичайно болючими й тяжкими. Сьогодні ми знову зібралися в центрі міста біля пам’ятника Героям Небесної Сотні та Захисникам України, щоб провести в останню путь нашого Захисника, нашого Героя — того, хто повернувся до рідної землі на щиті. І ми навіть не знаємо, які ще випробування можуть чекати попереду…
Говорити такі слова надзвичайно важко. Боляче прощатися з нашими хлопцями. А коли йдуть із життя молоді, сильні, світлі чоловіки — ті, що прагнули жити, працювати, кохати, творити, ростити дітей, будувати дім і країну — цей біль стає нестерпним.
Та ми мусимо говорити — аби зберегти пам’ять. Мусимо стояти поруч — щоб підтримати одне одного. Мусимо бути тут — щоб віддати останню шану Герою.
Сьогодні ми попрощалися з нашим земляком — Геннадієм Леонідовичем Москаленком, мужнім воїном, який віддав життя за Україну.
Геннадій Леонідович народився 8 червня 1980 року в селі Мошурів.
У ранньому дитинстві, у два роки, він утратив маму. Та попри це зростав у гарній, теплій, люблячій родині, де берегли українське: поважали мову, любили пісню, шанували традиції. Саме в такій атмосфері формувався його характер — щирий, уважний, світлий і відкритий.
Навчався юнак у Потаській школі, а згодом вступив до Тальнівського будівельно-економічного коледжу на спеціальність технік-будівельник та бухгалтер. Закінчив навчання з відзнакою — був здібним і старанним.
Працював Геннадій на різних підприємствах: бухгалтером у колгоспі ім. Шевченка в Поташі, пізніше — у Києві, у мережі магазинів «Велика кишеня», мав досвід роботи за кордоном. Він любив свою справу і завжди сумлінно виконував обов’язки. Колеги поважали його за відповідальність, доброзичливість і готовність допомогти.
Під час роботи в Києві він зустрів свою майбутню дружину Аллу Анатоліївну. У 2006 році вони одружилися. Згодом народився син Данило — найбільша радість і гордість тата. Геннадій прагнув дати синові максимум тепла, любові й турботи.
Наш Захисник мав світлу, добру душу. Любив природу, особливо рідний Потаський ліс, де знав кожну стежину. Чудово готував: сам випікав хліб, варив смачний борщ.
Він був людиною, яку щиро приймали й любили всі — за простоту, доброту і щирість.
Геннадій жив мирним життям, доки в Україну не прийшла війна.
24 жовтня 2024 року його було призвано до лав Збройних Сил України. Він служив навідником 2-го аеромобільного відділення 2-го аеромобільного взводу аеромобільної роти військової частини А0224. Вірний присязі та Україні, він мужньо виконував свій військовий обов’язок, воюючи на важких і небезпечних напрямках.
9 грудня 2024 року Геннадій вирушив у свій останній бій у районі села Ганнівка Покровського району Донецької області. Під час виконання бойового завдання зв’язок із ним зник. Тривалий час він вважався зниклим безвісти.
Рідні до останнього вірили й чекали, але, на жаль, реальність виявилася трагічною: підтвердилося, що того грудневого дня він загинув.
Передчуваючи небезпеку, Геннадій просив: якщо не повернеться — поховати його поруч із могилою мами… біля тієї, якої йому все життя так бракувало.
Сьогодні ми висловлюємо щирі співчуття рідним нашого Героя:
дружині Аллі Анатоліївні,
сину Данилу,
батькові Леоніду Степановичу,
названій мамі Ганні Вадимівні,
тіткам Тамілі Степанівні та Тетяні Анатоліївні з родинами,
сестрам Оксані, Олені та Юлії.
Ми разом із вами в цю важку хвилину.
Ваш біль — це біль усієї громади.
Ваш Герой — це Герой усієї України.
Геннадію…
Ти повернувся додому — як воїн.
Ти виконав свій обов’язок чесно, гідно, до кінця.
Ми ніколи не забудемо твого імені, твоєї мужності, твоєї доброти.
Вічна пам’ять Герою Москаленку Геннадію Леонідовичу.
Честь і слава українському воїну.
Слава Україні.
Пресслужба Тальнівської МТГ
