Фермер з Тальнівщини пригадав, як в дитинстві вперше випробував трактор

Мені доводилося спілкуватися з багатьма сільгоспвиробниками: фермерами, одноосібниками, власниками крупних сільськогосподарських підприємств. Були серед них ще зовсім молоді, були й зрілі, і в самому розквіті сил. Були заможні й такі, що тільки спиналися на ноги. Одним словом, дуже різні люди. Проте, як на мене, їх всіх об’єднує одне – любов до землі. Якась фанатична любов до землі.
Ви знаєте, приміром, як пахне земля? А вони знають, як терпко й по-особливому, пахне чорна масна рілля восени, і зовсім інші аромати наповнюють її весною. Ні з чим не порівняти запах спраглої землі після дощу чи медвяний аромат гречаного, ріпакового чи соняшникового поля. Коли ми записували нашу розмову з сьогоднішнім героєм, легенький вітерець доносив з поля ледь уловимий запах кукурудзи, відволоженої осінньою памороззю.
– Поки погожі дні, треба зібрати кукурудзу. Бачите, цей рік не дуже сприятливий для неї. Щоб достигнути, їй треба 2000 температур, а через холодну весну та дощове літо вона набрала максимум 1300. Тому й не висихає, бо ще хоче рости. Приморозки, що були в жовтні, спрацювали як десикант. Листя мороз підсушив, а стебло сире, тому й досі продовжується вегетація. Дехто навіть застосовував раундап, гербіцид загальної дії – не помогло. За кілька днів обіцяють сніг з морозом, тому треба вспіти зібрати, – клопочеться біля комбайна Сергій Гудзенко, фермер з Вишнополя, що на Тальнівщині.
Дорогою на поле чоловік повідав, як прийшов у аграрний бізнес.
– Народився я у простій селянській сім’ї. До знайомства з дружиною жив у сусідньому селі, хоча родом теж з Вишнополя. Познайомив нас Тальянківський технікум, де ми разом навчалися на зоотехнічному відділені. Після армії (служив у Кронштадті) ми одружилися. Обоє працювали на фермі: дружина обліковцем, а я – зоотехніком по племсправі. Згодом пішов на трактор. То моя особлива любов. Ще в дитинстві, пам’ятаю, пішов допомагати матері на ферму, а солому треба було носити від кормоцеху метрів 300. От і вирішив спростити їй роботу.

Я бачив, де дядьки-трактористи ставили трактора, як він заводиться – сів, завів, під’їхав до скирти і на всю ферму навозив соломи. А одного разу взяв його і поставив через реверса, дядьки вранці завели, рушили – та й повипадали з нього. Добре, що живі залишилися. Їздити доводилося і без прав, бо хотів я працювати на ньому. Бувало, неправильно повернув – спали гусениці. Знімаю, збираю та знову надягаю. Все прийшло з практики. Через деякий час голова колгоспу забрав до себе водієм. І коли у 2002 році колгосп розпався, ми з нього вийшли, забравши свою землю. Продали свині, корову, та купили старий МТЗ і почали хазяйнувати. А через рік взяли в оренду державну землю. Починали з 25 га, а дійшли до 400. Земля ж, вона як дитина, хоче, щоб її любили, тоді вона віддає сторицею, – каже чоловік.
Зараз на землі працювати в задоволення. Сучасні трактори, комбайн з клімат-контролем та бортовим комп’ютером, що передає показники всіх вузлових процесів, дієві засоби захисту рослин нового покоління – все це значно полегшує працю хлібороба. Сергій Анатолійович має двох трактористів, які йому допомагають з обробітком землі, та зізнається, що все робить сам: сіє, косить, кропить, молотить, також веде бухгалтерію. Раніше бухгалтерія була на дружині, та відколи Тетяну Іванівну обрали сільським головою Вишнополя, (а нині вона є старостою на 8 сіл, – авт.), то підтримує чоловіка хіба що морально і, зрозуміло, першого просить про допомогу. Сергій Анатолійович ніколи не відмовляв і зараз намагається всіляко підтримати.
– Стадіон у селі я кошу завжди, щоб діткам було де в м’яча пограти. У цьому році бур’яни росли шалено, то підхоплював, де треба було, аби не заросло село. Також підгортав сміттєзвалище, взимку горну дорогу. Одним словом, чим можу, тим і підсобляю, – зізнається.– Пайовиків теж не обіжаємо, орендну плату даємо на рівні 9%, плюс премію та городи. На поховання даємо 5 тис. гривень, якщо треба, то займаємося організацією похоронів.
На запитання «У чому секрет успіху?» Сергій Гудзенко відповідає: «Якщо є мир і гармонія в сім’ї, то й на роботі буде лад. Ми з дружиною все від самого початку вирішуємо разом. Завжди удвох: і до роботи, і до гулянки. А то починається ранок зі сварки: ти гуляв, а я робила. У нас такого нема. І дітей своїх так вчимо».

Ліна ЯЛОВСЬКА