Вісті Черкащини Фельдшерка з Тальнівщини цілком могла стати балериною
Ірина Миколаївна Самойленко із села Мошурів, що на Черащині, у дитинстві мріяла стати фігуристкою чи балериною. Тоді вона дуже любила слухати музику та 5 років займалася танцями в районній дитячо-юнацькій спортивній школі. Проте її батьки – вчитетелі – твердо вирішили, що їхня донька освоюватиме медицину. Жінка каже, що дуже вдячна їм за цей вибір. Ще ні разу в житті вона не пожалкувала за обрану професію. До того ж, не уявляє себе в якійсь іншій галузі.
– Так, професію мені обрали батьки, а з татом та мамою на той час не сперечалися. Для мене це була таємнича і незвідана галузь, але завжди заворожував звук сирени швидкої, мені хотілось бути там і мчати комусь на допомогу, – розповідає пані Ірина.
Після школи жінці не вдалося вступити до Одеського медичного університету, але не засмутилася і не розчарувалася. Пішла працювати санітаркою в Мошурівську дільничну лікарню, а через рік спокійно вступила до Уманського медичного училища. Там освоювала спеціальність лікувальної справи.
– Навчання мені подобалося, вчилася добре. Особливо зацікавлювала анатомія, латинь, терапія та хірургія. В цьому закладі дійсно дають велику базу знань, навиків, тут мені прищепили любов до медицини та відчуття відповідальності за людське життя, за що я дуже вдячна, – пригадує жінка.
Потім з дипломом на руках стала працювати фельдшером Мошурівської дільничної лікарні, нині вона називається амбілаторія загальної практики сімейної медицини. Розповідає, що суцільна буденність – щоденні маніпуляції, перев’язки, санепідрежим, статистичні звіти – затьмарювали очі, втомлювали. Не було ніякої романтики, проте, як переконує наша співрозмовниця, адреналіну вистачало.
– Ніколи не знаєш, якого хворого можуть привезти і коли, яку допомогу потрібно буде надавати. Викликів також було багато, треба було постійно оперативно приймати рішення, бо від них залежало чиєсь життя.
Одного разу поступив виклик із села Романівки – пологи вдома. Приїхавши, я побачила не зовсім при тямі породіллю та замотане в лахміття немовля, воно мовчало. Я дуже злякалася, але не розгубилася, діяти потрібно було швидко. Надала першу невідкладну допомогу і доправила їх у пологове відділення. Я тоді зробила все правильно, ми з водієм встигли – дитя і породілля вижили, в пологовому мене похвалили і я цим неймовірно пишалася, – каже Ірина Миколаївна.
Наголошує, що їй дуже пощастило мати великий та дружній колектив. За всі роки роботи і нині вона ніколи не почувалася самотньою, колеги завжди підтримували, підказували та навчали. Каже, що їхній колектив, як одна сім’я, зі своїми вміннями, досягненнями та таємницями.
– Зараз медицина змінюється, з настанням реформ багато чому потрібно навчатися, але в нашій роботі завжди було так. Адже наука не стоїть на місці, а ми перша ланка між здоров’ям людини і державою, тому маємо завжди тримати руку па пульсі та бути у курсі всіх новацій, – зауважує жінка.
Ірина Миколаївна сама виховала двох дітей. Нині вони вже дорослі, самі забезпечують себе та допомагають їй. Каже, діти завжди її підтримують, розраджують і є для неї найголовнішим і найважливішим стимулом у житті. На завершення розмови пані Ірина щиро привітала зі святами, побажала віри в себе, міцного здоров’ я, тепла і затишку в родинах!
Ольга МОСКАЛЕНКО
