Фельдшер з Тального три роки працює на передовій

► На рубежі

Тальнівчанин Руслан Гайдаєнко 6 років пропрацював в екстренній медичній допомозі виїзним фельдшером у рідному місті. Каже, що цю професію обирав не за бажанням, мрією чи ціллю, а за потребою. Йому доводилося допомагати у лікуванні своїй мамі, яка часто хворіла. З того часу зрозумів, що його покликання – надавати допомогу людям, тому пішов освоювати медицину.
Нині і вже три роки поспіль він – бойовий медик 3-го взводу 72 бригади першої механізованої роти. Цю посаду отримав зразу, адже мав відповідну освіту та досвід роботи.
– Коли почався неспокій у державі, тоді вирішив піти в армію і допомагати там. Як фельдшер я стояв на обліку, але не хотів чекати, коли покличуть, а пішов сам. У 2018 році підписав кон­тракт. Спочатку 3 місяці був у Львові у Яворівську полігоні. Потім була перша моя ротація у Луганській області Золотому 4. Пригадую, що під час перших обстрілів були незрозумілі відчуття, а з часом ставало страшно. Спочатку ніби знаходишся у стані афекту, адреліну. Коли швидко біжиш в бліндаж чи інше прикриття, тоді ще не уявляєш те найстрашніше, що може статися з тобою, а пізніше розумієш, чим могло все закінчитися, – розповідає Руслан Іванович.
Він один бойовий медик у взводі на 15 військових. Проте зауважує, якщо трапляється складна ситуація, є багато потерпілих і потрібна евакуація, тоді викликає допомогу. На підкріплення прибувають медики бойового батальйону, які приїжджають на спеціально облаштованому військово-медичному транспорті.

Чоловік каже, як такого, перемир’я ніколи не було. Завжди відбуваються якісь провокації. Наприклад, під час грози підступні сепаратисти мають звичку запускати вибухівки, адже тоді важко орієнтуватися: чи то грім, чи обстріл, а розумієш тільки тоді, коли зривається. Найважчою ситуацією називає останню ротацію біля Авдіївки, яка була 4 місяці тому.
– Бойова медицина від звичайної відрізняється різновидами поранень. Тут у нас здебільшого, або вогнепальні, або осколкові, або рвані рани. Найперше, що потрібно робити – зупинити кровотечу. У кожного військового службовця є індивідуальна аптечка, бо я не завжди можу підбігти чи підлізти до пораненого, адже допомога надається під відкритим вогнем. Командир взводу дивиться по ситуації, чи відправляти мене туди, чи боєць сам справиться. Він враховує, якщо втратять єдиного медика у взводі, то тоді буде набагато складніше, – говорить Гайдаєнко.
Щоб зарадити таким складним ситуаціям, як наголошує наш співрозмовник, військовослужбовці постійно освоюють ази першої медичної допомоги під час поранень. У взводі постійно проводять такі заняття та тренування, тому всі військовослужбовці підготовлені.
Руслан Іванович каже, що, певно, всі медики холоднокровні. Це стосується і його. Особливо в ті моменти, коли все треба робити оперативно, то він не звертає уваги, чи боляче потерпілому, чи кричить, а швидко робить все необхідне, щоб врятувати. Однак, як переконує, більш емоційно його пригнічує та виснажує довга розлука з рідними. На передовій перебував більше 8-ми місяців, тому дуже сумував за родиною. Заспокоював себе тільки тим, що захищає свою державу – це полегшувало відчуття розлуки.

Ольга МОСКАЛЕНКО

Читайте також: Атовець з Тальнівщини розповів, кому довіряє власне життя