Фельдшер «швидкої» з Тального розповів, як рятував вішальника та приймав пологи

35 років фельдшером Тальнівської швидкої допомоги працює Петро Іванович Тодорський. Досвідчений, знаючий, людяний, щирий, – відгукуються про нього не лише колеги, а й вдячні пацієнти. А знає Петра Івановича мало не вся Тальнівщина, бо не одному за цей час надавав допомогу, рятував життя. Нещодавно, наприклад, довелося вішальника рятувати. «Живим довіз до лікарні! – радіє фельдшер. – У нас машина тепер хороша, «нафарширована» від «А» до «Я». Він був без свідомості, коли ми приїхали на місце. Оцінив його стан: серцебиття є, дихання є – швидко в машину, підключили кисень, пульсоксиметр наділи. Дивлюся: піднімається рівень кисню. Значить – буде жити».
Відчуття радості від того, що врятував життя – це головне, за що чоловік любить свою професію. «Розумієш, що займаєшся справді чимось важливим», – каже чоловік. Він не уявляє своє життя без «швидкої» і каже, що жодного разу не пошкодував, що обрав саме цю професію. До армії здобув освіту фельдшера в Уманському медичному училищі. Служив у військово-транспортній авіації – медиком на аеродромі. Після армії складав іспити у Вінницький медичний інститут, мріяв стати лікарем. Не судилося: переплутав розклад іспитів. Більше документів не подавав – відтоді став працювати фельдшером на Тальнівській «швидкій».

Спочатку доводилося вчитися в старших, тепер сам навчає молодих, адже найстарший та найдосвідченіший серед своїх колег. Бачив та пережив не одну реформу медичної системи. До сучасних змін у екстреній медицині ставиться з розумінням. Єдина центральна диспетчерська, на яку надходять всі виклики, GPS у кожній машині, хороше технічне обладнання: від дефібрилятора до кисневих апаратів та кардіографів у «швидкій» – все для того, щоб якомога швидше прибути на місце і врятувати життя. Тепер у диспетчерських є чітко прописані алгоритми, куди і за яких обставин виїжджає «швидка». Це, наприклад, зупинка дихання, серця, кровотеча, харчові отруєння, температура 39 і вище, що не збивається. Безумовно, ДТП та нещасні випадки. Людям спочатку було важко розібратися: нервували, скаржилися. З часом все налагодилося, як розповідає Петро Іванович.
Зараз він працює в ковідній бригаді. З трьох бригад на зміні – одна призначена для ковідних хворих. Оскільки зараз такі хворі трапляються рідко, то виклики бувають різні: інфаркти, інсульти, гіпоглікемія, приступи бронхіальної астми тощо. Якщо симптоми хвороби відповідають ковіду, то диспетчер дає вказівку виїжджати у спеціальних засобах захисту, а не у медичному халаті. Найтяжче ковідній бригаді довелося працювати у березні – на піку захворюваності. Щоправда, Петро Іванович тоді не працював у ковідній бригаді – колега Богдан Макодзеба прийняв весь удар на себе.

Оскільки у Тальнівському відділенні лікаря зараз немає, то відповідальність за життя людини лежить повністю на фельдшерові. Єдиний, хто йому може допомогти – водій.
– Якщо робити реанімацію втрьох – то 100 відсотків можна врятувати людину, якщо вдвох – 50%, якщо сам – 0, – так нам кажуть викладачі на курсах підготовки. Водіїв також планують навчати, ми маємо бути взаємозамінними. Якщо щось потрібно, то нам водії і тепер допомагають: масочку «амбушку» одягають і нажимають – 30 компресій на грудну клітку і два вдихи. Щоб реанімувати людину, треба і масаж серця зробити, і дефібриляцію, і адреналін вколоти. Ми повинні допомагати один одному, бути оперативними – від цього залежить життя людини, – каже чоловік.
– На Вашу думку, професія фельдшера більше чоловіча чи для жінок? – запитую. «Якщо аварія чи нещасний випадок, то, мабуть, чоловіку простіше. А якщо до дитини чи до породіллі – то більше жіноча, – відповідає. – Був один такий випадок в моїй практиці. Жінка родила в машині: перші пологи. Їдемо по Робочій із щебзаводу, веземо в пологовий, а тут чоловік вже стукає у перегородку (це ще УАЗ був). Ми до неї – там вже головка показалася».

Кожен випадок з медичної практики – це окрема історія, це врятоване життя, а часом і смерть, коли зробити що-небудь вже пізно. «Я боюся не довезти хворого, помилку якусь зробити – автоматично нашкодити хворому», – зізнається Петро Іванович. Буває, трапляються нещасні випадки з людської дурості, на п’яну голову – це фельдшера дратує найбільше.
«Перезавантаження» відчуває фельдшер Тодорський, коли їде на власну пасіку, яку так само у 1986 році зібрали з батьком – купили стареньку хатину на краю Павлівки І, придбали вулики: дадан та український. Удвох доглядали 200 сімей, а коли батька не стало, чоловік залишив собі половину – тепер має непоганий підробіток, хоча й наробитися треба добряче. А як випадає вільна хвилинка, Петро Іванович поспішає у міський Центр культури та дозвілля, де разом з друзями організували вокальну групу – грати на барабанах. Ця любов в чоловіка давня: ще до армії грав у мегапопулярних на той час «Джерелах», тепер от – інший гурт. Щоправда, з карантином репетиції припинилися, та це тимчасово, – сподівається Тодорський.

Ліна ЯЛОВСЬКА