Вісті Черкащини Еволюція в камені: Від банківської тиші до шкільного гамору – довгий шлях становлення гімназії на Тальнівщині
Про шлях становлення навчального закладу, що виріс із колишньої фінансової установи, нам розповіла директорка Інна Параскевич.
«Історія нашої гімназії сягає корінням у далекий 1905 рік, коли на околиці села, посеред поля, збудували добротну будівлю банку, – розповідає вона. – Хто б міг подумати, що ця солідна споруда з місцевого каменю (а сходи до неї майстрували аж у Старих Бабанах!) з часом стане осередком знань для багатьох поколінь тальянківців?»
Банківське коріння: фінансова артерія краю (1905 – після 1917)
За словами Інни Параскевич, банк пана Дудника з Умані вражав не лише добротністю, а й ретельністю кожної деталі. Архітектор, що проєктував будівлю, вніс у неї свій почерк. Орнамент на підлозі ніби вів від дверей у саме серце установи, а ліпнина під стелею додавала відчуття солідності. Симетрична будівля ховала в східній частині родину Дудника, а західна була серцем банку. Тут звучали кроки відвідувачів, шурхотіли документи, а в надійній касі, захищеній товстими стінами-сейфами й подвійною стелею, засипаною шлаком, зберігали гроші краю.
Банк був справжнім центром життя місцевих селян: тут надавали кредити під 10% річних, а також можна було орендувати необхідний сільськогосподарський реманент. Популярність установи виходила далеко за межі Тальянок. До неї зверталися жителі навколишніх сіл, адже банк став надійною опорою у важкі часи.
Перші кроки освіти: від земської школи до семирічки (1913–1939)
Початок шкільництва в Тальянках пов’язаний з діяльністю Уманської повітової земської управи, яка 1 серпня 1913 року відкрила однокласну чотирикомплектну школу. Незважаючи на політичну нестабільність після 1917 року, школа, на щастя, не зазнала руйнувань і продовжила працювати.
Банк тим часом припинив своє існування, а його приміщення почали використовувати для різних адміністративних потреб. Лише в 1925 році будівлю передали сільській школі. Східне крило стало домівкою для вчителів, а в західній частині оселився директор. Спочатку школа була початковою, але вже у 1934 році її реформували в семирічку – значний крок у розвитку місцевої освіти. Посаду директора посідали різні люди, серед яких були Пацай, Микола Руденко та Григорій Керекеша.
На порозі середньої освіти: мрії, перервані війною (1939–1944)
У 1939 році Тальянківська семирічна школа отримала статус середньої, що викликало радість серед учнів і вчителів, але принесло й нові виклики, зокрема, гостру нестачу класних кімнат. Учительський колектив самовіддано взявся за переоблаштування колишніх банківських майстерень і конюшень під житло для педагогів. До початку навчального року вдалося облаштувати п’ять квартир. Школа пишалася своїми досягненнями: учні не лише стабільно посідали призові місця на районних предметних олімпіадах, а й вражали талантом у художній самодіяльності. Шкільний хор навіть брав участь у республіканській олімпіаді в Києві, а духовий і струнний оркестри супроводжували ранкову зарядку. Однак Друга світова війна різко перервала ці успіхи, перекресливши мрії про повноцінну середню освіту.
Під час німецької окупації будівля колишнього банку знову змінила своє призначення й стала місцем розташування комендатури та військового гарнізону. Тут німці облаштували склад обмундирування. У березні 1944 року сталася пожежа, яка завдала школі значних збитків.
Відновлення з руїн: незламний дух освітян (1944–2005)
Після звільнення Тальянок розпочалася кропітка робота з відбудови школи. Організацію цього складного процесу взяла на себе колишня вчителька Олена Белінська. Незважаючи на відсутність меблів, підручників і навіть чорнила, уже 5 квітня 1944 року заклад відновив роботу, хоча спочатку лише для учнів 1-4 класів. Згодом, завдяки наполегливості педагогів, розпочали навчання і в старших класах.
Школа знову стала семирічною, а з 1954 року – середньою. У цей період директорували Микола Кіндратський (повторно), Петро Склярук, Микола Самойленко, Валентина Поддимова та Микола Гришко. Впроваджувалося виробниче навчання, створювалися майстерні, будувалися нові класні кімнати й спортивний зал. Важливою подією стало відкриття у 1968 році філіалу Тальнівської музичної школи, що дало поштовх культурному розвитку села.
З 1973 року школа перейшла на кабінетну систему навчання. На посаді директора працювали Іван Ігнатенко та Микола Сесь. За керівництва останнього було створено комп’ютерний клас, оновлено навчальні кабінети та проведено значну господарську роботу. На початку нового тисячоліття школу очолювали Марія Мольдерф і Наталія Тихонюк.
Новітня історія: гімназія в умовах сьогодення (2005 – донині)
З 2005 по 2017 рік Тальянківською загальноосвітньою школою І–ІІІ ступенів керував Олександр Гончарук. Під його керівництвом вона розвивалася, зміцнювала свої традиції та досягала нових успіхів. Однак реорганізація освітньої системи призвела до пониження ступенів, і заклад став дев’ятирічкою.
У період з 2017 по 2021 рік його очолювала Людмила Сивокінь. Життя школи продовжувало вирувати: було придбано тренажери, що дало можливість учням займатися спортом та розвиватися фізично.
З 2021 по 2023 рік директором був Олександр Польовий. А з 2023 року на цій посаді його змінила Інна Сергіївна Параскевич. Саме в цей час школа отримала статус гімназії, повернувшись до своєї історичної місії, хоча й знову стикається з викликами можливої реорганізації.
Цього року осередок освіти Тальянок святкує 120-річчя з дня заснування будівлі колишнього банку. Директорка додає: «Ми віримо в силу нашої гімназії і сподіваємося, що вона проіснує ще багато років, розвиваючись і вдосконалюючись».
Наталія ГОЛОВЕЦЬКА
