Директорка однієї з тальнівських шкіл грає в місцевому оркестрі

На посаду директора Тальнівської санаторної школи Черкаської обласної ради Людмилу Іванівну Постоловську призначили трохи більше 5-ти років тому – 14 вересня 2016 року. До цього жінка 17 років працювала вчителем української мови та літератури у Тальнівському НВК «ЗОШ І – ІІІ ступенів №1-гімназії». Каже, коли свого часу постало питання вибору професії, була дилема: навчатися на медика чи на педагога. Про інші професії навіть не йшлося. Мама Людмили була ветеринаром, тож і донька спочатку більше схилялася до цієї професії. Але коли поїхала до Олександрії, вступила до педагогічного училища, де навчалася 4 роки. У 1999 році здобула і вищу освіту – отримала диплом Черкаського національного університету імені Б. Хмельницького.
– Чіткої настанови стати філологом ніколи не було, – каже Людмила Іванівна. – Твори любила писати, читати. Я дуже любила свою вчительку української мови Валентину Трохимівну Копил. Вона для мене – зразок врівноваженості, спокою, знання. У 9-му класі до нас прийшла Людмила Йосипівна Панченко, яка горіла своєю роботою. Від неї ми запалилися Шевченком, Котляревським.
Про те, що у санаторній школі потрібен директор, дізналася випадково. Жінка завжди прагнула до само­вдосконалення та розвитку, духовного зростання, а тому вирішила спробувати. Нині за плечима – кілька років роботи на цій посаді. Людмила Постоловська розповіла нам, як працює школа та в чому її унікальність: «У нас здобувають освіту поряд із реабілітацією, підтримкою, лікуванням діти, які мають вади серцево-судинної системи. На сьогодні, мабуть, кожна 3-тя дитина в Україні має хвороби серця унаслідок стресових ситуацій, харчування, екології, гіподинамії – більш сидячого способу життя. Ці діти отримують у нас лікування 2 рази в рік, яке призначає лікар-кардіолог. Його запрошуємо з області. Упродовж року батьки з дітьми можуть звертатися до нього самостійно», – каже жінка.
На сьогодні у школі навчаються 209 дітей, 25 з яких перебувають у школі цілодобово. Останні харчуються 5 разів на день, решта мають 4-разове харчування за частково оновленим меню. Директорка каже, з 1 січня планують цілком перейти на оновлене меню. Учні, як розповідає Людмила Іванівна, ходять на ЛФК (тут працюють у щадному режимі, виконують легкі розвантажувальні вправи), часто для них влаштовують прогулянки на свіжому повітрі територією школи. Є у санаторній школі і киснева (діти називають її просто – «пінки»), арома- та музикотерапія. Школярі, які мають порушення постави, за призначенням фахівця відвідують сеанси масажу.
– Думаю, що звикли до мене, до мого способу роботи, – ділиться жінка, коли запитуємо про те, як працюється у колективі. – Але разом з тим постійно однаково не можна працювати, тому що коли звикається в такому ритмі, в такій атмосфері, тоді воно стає нудним, терпким, нецікавим. Треба постійно змінювати себе. Це постійні пошуки і, можливо, навіть не пошуки себе, а нових форм і методів роботи.
Людмила Іванівна каже, сучасні методи роботи з дітьми спрямовані на людиноцентризм. А ще пояснює, що і в наш час досі залишаються актуальними напрацювання великих педагогів Дістервега, Песталоцці, того ж Макаренка. «Сухомлинський сьогодні навіть актуальніший, ніж учора, – каже Людмила Іванівна. – У нього нова українська школа, яку запровадили 4 роки тому, була ще тоді. Просто він її так не називав. Але ж тут є і уроки на повітрі, і школа добра, радості, лікування казкою. Все геніальне просте». Жінка переконана, що з дітьми може працювати той, хто відчуває до них любов, хто вміє і може стати другом і порадником, кому довіряють. Бути вчителем, на її думку, – це бути зразковим у всьому.
Людмила Іванівна – активна учасниця духового оркестру «Сурми Тальнівщини», що діє при Будинку культури у Тальному. Каже, музика для неї – свого роду розрада. Грати на трубі жінка навчилася, коли була студенткою училища. Зізнається, на перші заняття тоді ходила чи не примусово. А потім ця справа припала їй до душі настільки, що після закінчення педучилища відчувала якусь пустку від того, що перестала відвідувати заняття і грати. Тоді ніхто й подумати не міг, що через роки вона з радістю пристане на пропозицію стати учасником «Сурм». Для рідні, друзів та колег не є секретом, що Людмила Постоловська – палкий читач саме сучасної української літератури. Ось і на полицях у її кабінеті – чимало книг. Жінка каже, прочитує одну за 2 вечори.

Ольга ОСІЯНЕНКО