Директор однієї із сільських шкіл Тальнівщини має багато різноманітних захоплень

Свою кар’єру директором Олег Іванович Цимбал розпочав з рідної Білашківської школи, яку очолює більше 5 років. Вчителем там працює з 2000 року.
Як прийшов в освіту та чи була це мрія життя, розповів нашому виданню.
Олег Іванович народився у 1969 році у селі Білашки, на Тальнівщині. Закінчив 8-річку і вступив у відоме на той час 20-е ПТУ в Черкасах, директором якого був Булатецький Микола Іванович. Вивчився на електрозварювальника. Після невдалої спроби вступити у військове училище (не пройшов за станом здоров’я у Харківське та Волгоградське льотні училища) пішов в армію. Служив у прикордонних військах на острові Сахалін.
Розуміючи, що льотчиком йому не стати, відразу після служби в армії записався на підготовчі курси національного університету ім. Тараса Шевченка – на історико-археологічний факультет. Та доля зробила круті повороти, і хлопець повернувся у рідне село. Працював у бурякорадгоспі, а потім запросили у школу викладати ДПЮ (допризивну підготовку юнаків). Мав право читати предмет навіть без педагогічної освіти, головна умова – служба в армії. Працювати вчителем і не мати освіти було не прийнятним для амбітного хлопця, тому у віці 31 рік вступив на історичний факультет Черкаського університету ім. Б. Хмельницького. У 2005 закінчив вуз з відзнакою. У 2014 році колектив Білашківської школи висловив довіру вчителю історії Цимбалу пропозицією очолити школу. Два роки Олег Іванович був виконуючим обов’язки директора, а у 2016 став директором, замінивши на цій посаді Василя Кузьмовича Саєнка.

Зараз Цимбал очолює Білашківську гімназію, де навчається 72 учні (з них 6 першокласників), працює 15 вчителів, серед них один сумісник та 7 осіб обслуговуючого персоналу.
– Я відповідаю за все, що відбувається в школі, – каже Олег Іванович. – Я і вчитель, адже викладаю історію та правознавство, і менеджер, і робітник, коли треба. Головне для директора – у школі забезпечити таку атмосферу, щоб діти і колектив почувалися щасливими, хотіли туди йти, – каже Цимбал. – Умови у нас хороші, приміщення школи хоча й старе, та зроблені ремонти, частково утеплене. Сільська рада нам всіляко допомагала. Так, у 2017 році зробили ремонт котельні, у 2019 – замінили теплотрасу. Було також замінено вікна, утеплено горище, вимощено шкільне подвір’я. Спортзалу, щоправда, у нас не було, то ми з майстерні зробили спортивну кімнату.

Проблема Білашківської гімназії така ж сама, як у всіх невеликих селах України – нема кого навчати. «А де ж візьмуться діти, хто їх буде народжувати, якщо у селі немає роботи? Раніше у нас був бурякорадгосп, були рільничі бригади, жінки сапали цукрові буряки, а зараз усе механізовано, та й сапати не доводиться, хімію простіше застосувати. Було в селі тваринництво – і те нещодавно припинило діяльність. А це мінус 4-5 дітей зі школи, бо батьки виїхали з села, – зазначає директор. – А ще у школі, якщо порівнювати з міською, немає сучасного обладнання: інтерактивної дошки, телевізорів, лінгафонного кабінету. Хотілося, щоб були якісь тренажери для дітей на шкільному подвір’ї».
Навіть без тренажерів подвір’я Білашківської гімназії виглядає доглянутим, і навіть трохи казковим. А все тому, що у директора Олега Івановича творча багатогранна душа. Коли зрізали старі берези на подвір’ї, він зумисне залишив чималі пеньки. Пізніше з них повитісували чудові дерев’яні скульптури – казкових персонажів. Директор зізнається, що вирізав їх не сам, бо часу бракує, хоча вміє. Про його захоплення деревообробкою добре знають колеги, батьки. Деякий час Олег Іванович викладав у школі трудове навчання. «Поробки можу робити з усього: від квіток з ниток і проволоки до макогонів», – зізнається директор та додає, що це його не єдине захоплення: «З другого класу граю на тенорі у сільському духовому оркестрі, вмію грати на гітарі. Щоправда, давненько не брав до рук, не було для кого грати», – жартує.

А ще Олег Іванович – глибоко віруюча людина. На його думку, година християнської етики дуже необхідна у навчальному плані сучасної школи. Деякий час Олег Іванович читав такі уроки у своїй школі. Це можливість достукатися до батьків через їхніх дітей, стверджує.
– Сьогодні спільно з учнями та їхніми батьками ми творимо майбутнє. І від нас залежить, яким буде світ через 10 років, – резюмує Цимбал.

Ліна ЯЛОВСЬКА