Директор однієї із шкіл Тальнівщини мріяв стати поліцейським, але пішов вчителювати

Продовжуємо знайомитися із директорами шкіл Тальнівщини, цього разу ми завітали до Мошурівської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів, де нас привітно зустрів директор освітнього закладу – Валентин Нишпора. Його життєва історія водночас дивує і зацікавлює. Уже 20 років поспіль він очолює цей навчальний заклад. Знає детально, що, де і як. Постійно знаходить спільну мову із колективом, адже впевнений, що саме завдяки взаємній співпраці школа розвиватиметься і змінюватиметься на краще.
Як не дивно, але, зі слів Валентина Михайловича, він навіть не уявляв, що буде вчителем. Чоловік хотів стати міліціонером. Тож зразу після армії намагався вступити на навчання, проте за його станом здоров’я, вступ відтермінували на рік. Щоб не гаяти свій дорогоцінний час, Нишпора вирішив знайти роботу.
Пригадує, як до школи потрапив випадково. Їхав одного разу в Тальне із колишнім директором Мошурівської школи та отримав від нього пропозицію – стати вчителем фізичної культури, адже саме в той час була така вакансія. Тож чоловік вирішив спробувати. Заочно здобув відповідну вищу освіту. Думав, що рік попрацює та й піде, але залишився аж до сьогодні. Каже, що колектив зустрів гарно, вчителі допомагали, підказували що й до чого. Згодом перейшов на посаду військового керівника в школі, а тоді знову повернувся до фізичної культури.
З часом йому запропонували стати директором, але не в рідній школі. Тож Нишпора відмовився, адже це було незручно, бо не на місці. Потім трапився другий шанс і цього разу він вирішив його не проґавити, адже третього разу може й не бути.

Так, пригадує, що для нього це був вагомий крок. Хоча, як розповідає Валентин Михайлович, мав гарну підтримку знайомих та колективу, тому впевнено зайняв цю посаду. Зараз у школі працює 23 вчителі та 13 технічних працівників. Директор наголошує, що завжди прагне знаходити спільну мову з усіма. Хоча інколи це буває важко. Також переконує, щоб колектив працював успішно та злагоджено, потрібно створювати відповідну атмосферу і обов’язково постійно працювати та розвиватися самому.
Нині у школі навчається 182 дитини. Є автобус, закріплений за навчальним закладом. Ним підвозять діток із двох сусідніх сіл – Романівки та Поташі. Валентин Михайлович і до сьогодні викладає фізичну культуру, тільки у старших класах – 10 та 11. Каже, що йому дуже комфортно працювати зі старшими учнями. До дітей має свій підхід. Намагається заохочувати їх до навчання. Коли ставить оцінку, то зауважує, що це те, що діти самі заробили і мають гордитися цим, адже гарна оцінка – це результат їхньої праці.
– Нині турбує всіх те, що у дітей малий інтерес до навчання. Ми розповідаємо їм, що навчатися потрібно, але діти можуть аргументувати протилежним. У мене був колись такий випадок: учень запитав, скільки я заробляю, а потім сказав мені, що його мама в Києві просто пакує печиво і заробляє у два рази більше за мене. Тому зараз дітей важко заохотити до навчання. Тож у цьому плані також дуже важлива позиція батьків. Якщо вони зможуть пояснити та переконати свою дитину, що потрібно навчатися, і вона зрозуміє це, то, відповідно, й навчатиметься, – каже директор.
На запитання, чи спілкується з дітьми поза уроками, директор відповів, жартуючи, що більше спілкується з тими дітьми, які порушують дисципліну. Водночас розповів, що намагається постійно пояснювати дітям, що у школі є свої правила, як і в батьків на роботі, як і в кожному суспільстві, яких потрібно дотримуватися.
Також Валентин Михайлович наголосив, що розвиток школи та й взагалі її існування залежить від кількості дітей, які можуть навчатися в ній. Натомість кількість дітей залежить від розвитку села, від того, чи є тут робочі місця, чи розвинута інфраструктура. Адже навіть якщо школа буде «золотою», а до неї не ходитимуть діти, то вона й не матиме шансу на функціонування. Тим самим керівник пояснив своє бачення того, чому нині відбувається реорганізація шкіл у селах. І, звичайно, він не тільки переймається тим, щоб його школа завжди була на плаву, а ще й ставала сучаснішою.
У свій вільний час директор займається спортом. Має собаку, з якою теж любить проводити час – гуляти в лісі, дресирувати. Також Валентин Михайлович цінує дружбу і завжди знаходить час на зустрічі зі своїми друзями, з якими знайомий ще з дитинства.

Ольга МОСКАЛЕНКО