Дві життєві історії про одну криницю на Тальнівщині

Український письменник, народознавець і видавець Василь Скуратівський у своїх народознавчих студіях стверджує, що кринична або колодязна вода (із підземних джерел), вогонь, земля, небо, сонце, зерно і хліб – найважливіші стихії й предмети, яким здавна поклонялися українці. Люди вважали, що прісна вода із земних глибин – то безцінний дар. Ковток прозорої джерелиці зцілює мандрівників у спекотний день, поновлює сили хліборобам, дарує радість людям. З нею людина починає життя (купають новонароджених немовлят), з водою воно і закінчується. Тому віками українці охороняють джерельця, криниці й колодязі. Скільки переказів і легенд про них зберігається у народній пам’яті!

На Джурівці – північній околиці Гордашівки на Тальнівщині – стоїть Орлова (Латкова) криниця. Хто її викопав насправді, важко сказати: чи то джура Орел, чи поранений солдат Петро Латка? Покійна гордашанка Ликера Кулібаба розповідала свого часу дітям і внукам, що криниця з’явилася на початку минулого століття. З фронтів Першої світової війни повертався поранений солдат Петро Латка. Дорогою додому заходив у довколишні села відпочити. Завернув і в Гордашівку. Під горою, на березі Гірського Тікича, де з-під землі б’є двадцять джерел, помітив вояк молоду тоненьку осичину. Знав-бо: де росте це дерево, там близько вода. Його зіркі очі помітили, що земля біля деревця волога. Петро підняв камінь, і з-під нього водограєм вдарила вода, холодна, чиста, як дівоча сльоза. Розкопав джерельце, розчистив його й обклав камінцями. Солдат добре знав: водичка дана Богом, тому хай п’ють її й гордашани і подорожні – усім вистачить. Біля криниці він, як і годиться, посадив вербу й калину. Варвара та Віктор Хмельницькі, які жили поруч, доглядали за нею. Поставили цямрини, накрили, щоб не падало у воду сміття, не заливав дощ. Згодом селяни установили коло Латкової криниці хрест, почепили ікони. Щороку на великі свята священники тут проводять службу, освячують воду. На відправу сходяться гордашани й мешканці околиць. Джерелиці для всіх вистачає. Кожен і сам п’є, а потім набирає води із собою. Вона смачна, збагачена іонами срібла, тому довго не псується, не зеленіє, не має неприємного запаху. Мабуть, усе тому, що ту криницю добра людина копала. Давно вже немає Петра, а творіння його рук живе й дарує радість людям.

Наталія ГОЛОВЕЦЬКА

Читайте також: Мав за честь представляти Україну: Ігор Новицький про свою участь у Глобальному форумі продовольства та сільського господарства