Вісті Черкащини Дружина військового з Тальнівщини про коханого чоловіка й справу свого життя
Сотні тисяч жінок – доньок, дружин, матерів, наречених, сестер – очікують з перемогою рідних Захисників. У кожної – свої історії болю, неспокою, страждань і надії.
Як бути дружиною військового, який зараз перебуває на фронті, у нашій розмові з Валентиною Добко, господинею Good Food, популярного в Тальному закладу харчування.
«Народилася я в Глибочкові, у простій селянській родині, – розпочала розповідь наша гостя. – Тато працював шофером, а мама – дояркою. Із 17 років проживала в Києві. Крок за кроком підіймалася кар’єрною драбинкою. Працювала офіціанткою, баристою, адміністраторкою, керівницею». Сергій, чоловік Валентини, родом з Корсунки. Ще юними тут вони познайомилися й покохалися. Згодом роз’їхалися по світах. Валя працювала в столиці, Сергій – у Польщі. Три роки тому молоді люди знову почали спілкуватися.
«Виявилося, що в нас багато спільного, що нам цікаво та приємно в товаристві один одного, що наша любов не згасла, – продовжує жінка. – Я залишила Київ і повернулася на Тальнівщину. 27 лютого 2022 року обоє мали їхати до Польщі, але на заваді стала війна. 2 березня Сергій відсвяткував іменини, а наступного дня добровільно пішов до військкомату. Перші пів року служив у піхоті. Складних ситуацій у його солдатському житті було безліч. Тоді з волонтером Андрієм Яківчуком я вперше поїхала до чоловіка. Почуття мене переповнили. І раділа, і плакала. Спочатку Сергій захищав Піски й Бахмут, тепер – Часів Яр. Служить в артилерії, прикриває нашу піхоту».
Разом з Андрієм Яківчуком Валентина близько 20-ти разів їздила на Схід. Адже навіть декілька хвилин поспілкуватися з коханим і подивитися в рідні стомлені очі – то велике щастя. «Війна змінила його. Сергій став суворим, інколи буває й розгніваним. У такі хвилини не лізу в душу. Буде готовий, то сам усе розповість. Так і стається через декілька днів чи тижнів, – говорить жінка. – Узагалі, під час поїздок познайомилася з багатьма вояками. Звичайно, усі вони втомилися, але тримаються. Пройшли через такі випробовування, через такі великі потрясіння, що не могли не змінитися. У розмовах з бійцями головне – додавати спокою, щоб вони розуміли, що вдома все в порядку, що родина в безпеці».
Під час війни подружжя Добків започаткували власну справу: відкрили невелике кафе «Good Food». Подорожнім і мешканцям громади господиня пропонує бургери, хот-доги, шаурму, шашлики, пельмені, варенички, запечену в тандирі свинину. Кулінарія стала для цієї молодої вродливої жінки своєрідною терапією. Під час готування вона намагається думати лише про хороше. «Від початку війни я не працювала, відчувала моральну втому. Сергієві там тяжко, мені тут. Не було отого надиху, який підбадьорює й наснажує якоюсь силою. Тому майже рік тому вирішила відкрити маленький бізнес, – каже наша гостя. – Без нього вже не уявляю свого життя, бо дає мені силу й натхнення. Працюю сама, без помічників. Як устигаю? Тут підспівала, там підтанцювала, а діло робиться».
Валентина насолоджується своєю справою. Рубати дрова, розпалювати багаття, маринувати шашлик, робити кавусю, спілкуватися з людьми – усе добре. «Це все моя стихія! Відчуваю невимовну радість, коли хоч на мить мої відвідувачі щасливіють, – каже Валентина. – Людина, яка страждає, ніколи не допоможе іншій. Тож робімо хоча б по одній приємній маленькій справі на день. Навіть одна-єдина люб’язність допоможе комусь зосередитися на позитиві. Дружини військових, підтримуйте своїх чоловіків, будьте тактовними й співчутливими, щоб необережним словом не зачепити якісь болючі струни їхніх душ».
Наталія ГОЛОВЕЦЬКА
