Вісті Черкащини Дружина військового більше 20-ти років займається культурним життям одного із сіл на Тальнівщині
Леся Мовчан із Червоного на Тальнівщині розповідає, що понад 20 років тому вона розпочала опікуватися у селі бібліотекою, а потім стала завідуючою місцевого клубу. І насамперед за злагоджену роботу у власній стихії вона дякує всім жителям Червоного. Адже пригадує, коли прийшла на роботу, то не знала з чого почати, як знайти спільну мову з людьми. Та питання вирішилося само собою, бо жителі села її підтримали і залюбки почали брати активну участь у культурному житті. Тому жінка наголошує, що саме завдяки такій гуртовій праці односельців їм вдалося організувати не один місцевий колектив, які й до нині радують всіх жителів своїми виступами.
– Сформували ми наш перший творчий колектив відразу, як я стала до роботи, а от назву йому дали тільки років 10 тому. Називаємося «Родиною», бо тут беруть участь всі близькі люди, родичі. Колектив складається із 7-ми жінок – це Наталя Поліщук, Катерина Кравченко, Таміла П’ятничук, Катерина Забожко, Вікторія Щербатюк, Олена Яблучкіна та я. Ми спочатку співали під баян, тоді нам акомпанував місцевий житель. Потім з часом стали шукати більш сучасну музику, переспівали всі пісні «Лісапетного батальйону», бо репертуар цього колективу для нас дуже близький. Найголовніше, що дівчата не тільки полюбляють співати, а й танцювати, тому маємо й таких достатньо номерів.
Згодом у нас утворився ще один колектив тільки молодший тріо «Маківка» – це Мирослава Поліщук, Юлія Гудименко і Тетяна Годун. Тут тільки троє учасниць, але натепер, коли дуже складний і тривожний час для всіх учасниць з «Родини», бо дуже багато їхніх чоловіків на захисті країни, дівчата з «Маківок» завжди виручають. Вони й співають, і танцюють, словом, молодці, – розповідає пані Леся.
Жінка збирає своїх артистів на різні свята, разом придумують культурну програму, яку потім знімають на відео та діляться своїми виступами для перегляду зі всіма жителями села онлайн. Адже, як каже, наша співрозмовниця, нині можна працювати тільки так.
Раніше, як пригадує Леся Юріївна, в селі було набагато більше дітей. На сцені Червоного, зазвичай, виступало до 18 осіб. Вона намагалася долучити всіх менших брати участь у культурному житті села. Адже для батьків, як каже наша співрозмовниця, вони були всі артистами, тому всі із задоволенням приходили на концерти, де виступали їхні діти. Було навіть два хореографічних колективи, де танцювали окремо менші і старші. Нині ж вони вже дорослі, та все одно пам’ятають ті часи. Інколи, зі слів жінки, звертаються до неї з проханням поділитися спогадами, адже фотографій з їхніми виступами залишилося чимало.
На сьогодні ж, зі слів Лесі Юріївни, дітей у селі не багато, але вони також долучаються до роботи у клубі. Вивчають вірші та пісні. Востаннє у Червоному збирали менших для проведення свята до Дня Святого Миколая.
До початку повномасштабної війни, як каже керівниця клубу, вони активно проводили різні свята. Пам’ятає, як до Дня людей похилого віку збиралися разом з односельцями у бібліотеці. Робили цікавий концерт до Дня захисника ще в 2021 році. Не тільки співали, а й ставили сценки, в яких активно брали участь самі жителі Червоного. Каже, талановитих акторів у них вистачає, є навіть місцевий театральний колектив «Маска».
– Багато чоловіків із села пішли захищати країну, в тому числі і мій чоловік, тому зараз для нас дуже тривожний час. Намагаємося тільки чимось допомагати і триматися. Цей рік пролетів швидко. Ми у селі і тушонку закривали, і сітки плели, і переселенців влаштовували. Робили все, шо в наших силах, – розповідає Леся Юріївна.
Нині її чоловік у госпіталі, тому за нього дуже хвилюється. Каже, що емоції словами передати не може, їй дуже тяжко та болісно за кожного військового. Тому у Новому році щиро надіється на Перемогу та прийдешній мирний час для всієї країни.
Ольга МОСКАЛЕНКО
