Вісті Черкащини Дружина полеглого Героя з Тальнівщини про свою долю
Людмила Смагіна – це 52-річна жінка з непростою долею з села Мошурів на Тальнівщині, яка втратила чоловіка через війну Украни з росією у 2023 році Андрія Смагіна. Стільки горя та біди в житті зазнала, але не зламалась, вистояла і далі крокує по життю. Хотіла виборсатись з нужди, тяжкою працею заробляла на кусок хліба з 17 – ти років під Маріуполем, потім пізнала заробітчанське життя, згодом працювала бухгалтером на Мошурівському консервному заводі, зараз продавцем. Але завжди була великим фахівцем у своїй справі. Це жінка, як сонечко, яка хоче зігріти всіх.
Зла доля спіткала Людмилу Смагіну, випробування послала ще змалечку. Коли їй було 2 роки і 8 місяців, трагічно загинула мама. Вона працювала штукатуром у Запоріжжі, обвалилося риштування. Не знаю, чи це збіг обставин чи доля визначена наперед. Але на Івана Купала у селі Мошурів дівчата-подруги пускали вінки на Громадському ставку, 4-и з них попливли за водою, а 5-й потрапив у вихор і затонув. Це був вінок Анни, Людиної мами. Якщо ви вірите у долю, то життєпис цієї жінки був складений наперед. Після смерті дружини самотній чоловік вирішив віддати маленьку Людмилку у дитячий будинок, але бабуся Оля та дідусь Василь не дозволили цього зробити. Вони таємно забрали дитя у Мошурів, оформили опікунство і доглядали його. Віддавали тепло, любов, увагу рідній онучці. Коли та навчалася у 4 класі, у дідуся стався інфаркт, помер на дорозі. Залишилась Люда з бабусею. Але згодом батько переосмислив своє життя, почав щороку їздити із Запоріжжя до своєї доньки. Та в 1997 році в 50-річному віці під час поїздки до неї потрапив під потяг, трагічно загинув. У цей непростий час для Людмили великою підтримкою став Андрій Смагін. З того часу вони поєднали свої долі і прожили 25 років разом. Це була прекрасна людина: чоловік, батько, господар. Всі труднощі долали разом.
Нині знову доля не пошкодувала її. Послала численні переживання, коли її чоловік Андрій Смагін брав участь в АТО на території Донецької та Луганської областей. Доньці Оксанці тоді виповнилося 4 роки. Хвилювалася, щоб дочка не осиротіла. Чуда не сталося. Під час повномасштабного вторгнення росії в Україну її коханий загинув 6 лютого 2023 року. Став безсмертним у своїх справах. Залишилась із донечкою, як билинка в полі. Не стало в неї опори, залишилась без підтримки. Андрій завжди любив повторяти, коли дружина журилась щодо вирішення якихось проблем: «У тебе є я. Прорвемось». А тепер тільки дитина-підліток. Але материнство для Людмили – це велике щастя. Лиш мати вміє жити, аби світитися, немов зоря, – так писав український поет Василь Стус.
Вона на все готова ради своєї кровиночки. Печалиться, коли сумує її Оксанка, коли часті повітряні тривоги і її дитина, замість навчатися у школі, сидить в укритті. Але сумує серце матері, чи зможе вона дати якусь професію, бо рідні нема, ідуть по життю удвох. Правда, підтримують куми, знайомі. Проте є й заздрісники та лихословці.
Людмила Смагіна часто спілкується з вдовою Людмилою з Лісового, у якої теж загинув чоловік Віктор Земзуля.
– Чоловіки наші були в одній бригаді, загинули різницею в 40 днів. (Андрій Смагін 6 лютого 2023 року, а Віктор Земзуля 16 березня 2023 року на Луганщині), будемо й ми дружити,– говорить Людмила Земзуля.
Спільна підтримка одне одного роблять світ яскравішим та кращим місцем для життя. Радіймо разом кожному новому дню, посміхаймося один одному, тепло своїх сердець даруймо кожному!
Марія БІРЧЕНКО
