Вісті Черкащини Дідух – сонячний символ українського Різдва: Жива традиція майстрині з Тальнівщини й мудрість предків
Нині ми часто не можемо уявити новорічного вечора без ялинки. За словами українського письменника й етнографа Василя Скуратівського, ця запозичена традиція стала для багатьох родин неабиякою проблемою. Оскільки Україна за останні десятиліття добряче обліснилась, придбати деревце стає дедалі важче. Щоб задовольнити цю забаганку, дехто вдається навіть до злочину, завдаючи непоправної шкоди екології. З цього огляду годилося б глибше познайомитися з давніми національними традиціями. Наші пращури, живучи серед лісів, побожно ставилися до природи, а справжнім замінником ялинки для них був Дідух – символ пращурів та опікун роду. Сьогодні таємниці створення цього оберега зберігає подружжя Ольги й Віталія Собковичів з Легедзиного на Тальнівщині. Розповідь майстрині – місток між тисячолітнім звичаєм та сучасним мистецтвом.
Заготівля: поєднання традиції та сучасності
Для пані Ольги дідух — насамперед «збіжжя зернових»: «Я використовую овес, ячмінь, жито й пшеницю – осту й безосту, яру та озиму. Заготовляю тоді, коли пашниця саме квітне: духмяний пилок літає, моторні бджоли гудуть. Це гарний момент – поєднання традиції та сучасності. Бо раніше Дідухи робили зі стиглим зерном, а тепер ми хочемо, щоб вони зберігалися кілька років і щоб міль не заводилася. Тому заготовляю рослини без зерна – у стадії молочної стиглости».
Зрізане збіжжя Собковичі зберігають на горищі, зв’язуючи його в невеликі пучки. Там воно висихає, зберігаючи «гарний оливковий колір». Майстриня принципово не відбілює колосся на сонці, як це роблять інші, адже цінує природність. Щоб матеріал був слухняним у роботі, має свій прийом: «Коли виготовляю дідухи в спеку, зрошую його водичкою з пульверизатора – тоді стебла стають гнучкими».
Філософія трьох світів: як народжується майбутнє
Василь Скуратівський описував, що Дідуха починали готувати ще під час жнив: найкраща дівчинка несла «вінця» до хати. Ольга Дмитрівна осмислює цей давній обряд через символіку самої конструкції виробу: «Дідух складається з трьох частин (часових вимірів): минуле – це ноги, середина – сьогодення, а верхівка – майбутнє. І саме з неї все починається. Ми створюємо прийдешнє. Тож найкраща гілка Дідуха – його маківка».
Процес створення Дідуха вимагає кропіткої праці, гострих секаторів і ножиць. Кожен колосок майстри власноруч очищають від листочків. «Це трохи довгенько, я вам скажу», — зізнається жінка. Лише після цього починається плетіння.
У роботі Собковичі використовують шпагат, а вузли, яких багато хто намагається уникати, вправно приховують стрічками. «Я дуже люблю колір збіжжя – оливковий або золотистий. Намагаюся його не замотувати, не ховати», – зізнається рукомесниця.
Барви природи: квіти та стрічки
Окрім золотого колосся, вона вплітає в Дідух цілий літній луг – тихий, запашний, збережений у пашниці. Обов’язковою нотою звучить льон, що додає легкості й повітря. Поруч – сухоцвіти: кермек (статиця), амобіум, гонфрена. «Використовувала волошки. Мені було приємно, що їх гарно видно. Ці рослини не люблять прямого сонця, тож я здивувалася, коли вони зберегли свою барву. Уплітаю й тендітні косарики, – ділиться Ольга Дмитрівна. – Останнім часом оздоблюю обереги солом’яними сніжинками та яскравими стрічками».
Родинна справа та «рука майстра»
Цікаво, що традиційно жіноче заняття стало справою всієї родини. Останні три роки Віталій Йосипович став надійним помічником дружини. «Він собі таку розраду знайшов. Чоловіча рука в цій роботі сильніша, тут потрібна сила. Я навіть зараз не уявляю, як би робила Дідухи сама! З його допомогою — це дуже круто. І Віталій Йосипович намагається, щоб його почерк відрізнявся від мого.
Це і є “рука майстра”».
Післямова: повернення до коренів
Дідух – живий зв’язок поколінь, утілення нашої ідентичності. За Скуратівським, він має магічну силу: вимолоченим зерном господарі навесні засівали поле, а солому спалювали на Новий рік, щоб дим обкурив сади («палили Діда») – знак оновлення світу й подяки силам природи.
Сьогодні, завдяки таким майстриням, як Ольга Собкович, ми знову відчуваємо цей ритм. Дідух у хаті – присутність усіх предків за святковим столом, аромат духмяного літа серед лютої зими. Він нагадує: щоб вирости в майбутнє – верхівку Дідуха – треба міцно стояти на ногах минулого й з любов’ю, терпляче й уважно, плести своє теперішнє, як тонку нитку в золотому вінку часу.
Наталія ГОЛОВЕЦЬКА
