«Ця робота – це і є моє покликання»: адміністраторка одного із сіл Тальнівщини про те, як їй працюється з людьми

Майданецьке – одне найбільших сіл Тальнівської громади, тут прописано 1860 осіб, звісно, проживає менше. Село мальовниче, з багатою історією. Давні поселення трипільців, знайдені тут у кінці 80-их, і колись відомий на всю Україну музей села притягують, як магнітом, іноземних туристів. Невипадково і нам у селі зустрілося подружжя швейцарських туристів, які шукали музей. Практично не розмовляючи російською, вони лише показували мапу на планшеті та французький журнал з фотографіями розкопок у Майданецькому.
Бути адміністратором у такому селі – непросто. Проте Тетяна Миколаївна Драган, яка більше 15 років працювала у сільській раді (завідувала архівом цукрового заводу, була касиром та секретарем), добре знає специфіку роботи та справляється зі своїми обов’язками.
Село зустріло нас покошеними узбіччями, побіленими бордюрами та стовпами, доглянутими клумбами, нехай примітивними, але зонами відпочинку у парках та скверах. У цьому році навесні, заручившись підтримкою місцевих фермерів – братів Рейнюків, у селі облагородили берег річки, де були повалені старі верби. Тепер тут можна посидіти на лавочці, полюбуватися чудовими краєвидами та просто відпочити. У колишньому парку цукрового заводу також навели порядок, облаштувавши зону відпочинку з лавочками, дитячим майданчиком, у планах – розбити волейбольне поле.
– Хочеться, щоб село процвітало, було чистим і охайним, щоб люди мали роботу і почувалися затишно, – каже адміністраторка. – Нам треба зробити все, щоб тут завирувало життя. Згадайте, яке багате й розкішне село у нас було.
Нині в селі діє дитсадок, школа, будинок культури, бібліотека, є й окреме приміщення музею (яке, на жаль, з кожним роком стає все більш аварійним, – авт.), амбулаторія загальної практики сімейної медицини.
Поки розмовляємо, під­ кабінетом збираються люди: тому заяву оформити на субсидію, інші хочуть змінити призначення земельної ділянки – прийшли за довідкою; тих цікавить питання благоустрою.

Проблем у Майданецькому, як і в інших селах, вистачає. Від березня, приміром, чекають на заміну лампочок у ліхтарях вуличного освітлення. «Відповідно до графіка, бригада мала бути ще 30 липня, – каже адміністраторка, – та через негоду графік змістився, чекаємо до сьогодні». Немає у селі і централізованого вивозу сміття, кожен вивозить самостійно. Деякі майданчани «добросовісно» виносять його на стихійні смітники, яких у селі достатньо, ярки та кручі. Тому адміністраторка пропонує комунальному підприємству громади налагодити вивіз сміття і у селах громади, добре було б його сортувати. Щоправда, не знає Тетяна Миколаївна, як сприймуть це односельці, адже за вивіз сміття доведеться платити, а переважна більшість населення – пенсіонери, які ледве зводять кінці з кінцями.
Хвилює майданчан, чи будуть ремонтуватися сільські дороги та обкошуватися й розчищатися обочини (йдеться про дорогу, що веде до села, яка заросла хащами); чому деякі жителі ігнорують питання благоустрою – з цими питаннями вони звертаються не лише до адміністраторки та старости Михайла Капериза, а й до секретаря міської ради Євгенія Безталанного, який проводив днями особистий прийом у селі.
Хочуть жителі, аби влада громади дослухалася до їхньої думки. Як-от нині, наприклад, за програмою президента «Велике будівництво» виконуються ремонтні роботи фасаду приміщення сільської амбулаторії. Вікна, які були до цього замінені коштом сільської ради та спонсорів, знову підлягають заміні. Хіба не раціональніше залишити вікна, а гроші використати на внутрішні роботи? – запитують місцеві. На їхнє переконання, добре було б у стаціонарному відділенні колишньої лікарні, що нині ремонтується, організувати філію будинку для пристарілих, де могли б перебувати нужденні старенькі, наприклад, у зимовий період.
Слід зазначити, що адміністратором Тетяна Миколаївна працює на два села – Майданецьке і Новомайданецьке, де також доводиться вирішувати господарські спори, сусідські конфлікти, дбати, аби вчасно покосили бур’яни тощо.
– Головне – не прийняти чиюсь сторону, а пояснити, як буде по закону. Кожному не вгодиш – це зрозуміло. Я стараюся з людьми завжди толерантно, по совісті. Болить мене душа за них. Коли в селах ще не були призначені адміністратори, і я була вдома, відчула, що ця робота – це і є моє покликання, – зізнається Тетяна Миколаївна.
Те, що в селі чисто й охайно, – це заслуга працівників з благоустрою – Володимира Вербецького і Дмитра Цьоменка. Є у селі також жінка-прибиральниця – Наталія Ярмоленко, яка не лише підтримує порядок, а й допомагає Тетяні Миколаївні та виконує технічну роботу, як, наприклад, рознести повідомлення про земельний податок тощо. Бо на таке велике село й помічника адміністраторові б не завадило.

Ліна ЯЛОВСЬКА