«Це ж знову повернутися у свою стихію»: жителька одного з сіл на Тальнівщині віднедавна працює адміністраторкою

Попри дощову погоду, до нашої редакції таки приїхала адміністраторка з Глибочка, спеціаліст І категорії Тальнівського ЦНАПу Людмила Білозір (приступила до роботи з кінця липня цього року). Жінка – корінна жителька села, у якому й працює. У Глибочку вона здобула свого часу неповну середню освіту, а потім продовжила навчання у Тальнівській ЗОШ №1. У 1996 – 1998 рр. навчалася у Черкаському економіко-правовому коледжі за спеціальністю «Бухгалтер» і в цьому ж році вступила на ІІІ курс Полтавського університету споживчої кооперації (спеціальність «Фінансист»). Розпочала свою трудову діяльність саме у Глибочківській сільській раді у 1999 році на посаді діловода-касира. З 2002 року була головним бухгалтером сільської ради, з 2013 і до реорганізації – секретарем. Окрім цього, 8 місяців (з серпня 2016-го і по травень 2017-го року) жінка виконувала обов’язки сільського голови. Немало-небагато – 22 роки роботи з людьми, яку жінка любить і зараз.
– Це дуже відповідально, але водночас і дуже почесно – вислухати кожну людину, дати якусь слушну пораду, якусь допомогу надати – практичну, консультативну, в межах своїх повноважень. Та й так люди хочуть звернутися, щоб їх просто вислухали, – каже Людмила Іванівна. Тож для неї пережити період (особливо перші 4 місяці) після вивільнення з сільської ради (реорганізація), коли залишилася без роботи, було нелегко. Згодом жінці подумалось: «А, може, так і повинно було статись?». Коли почула, що оголошується конкурс, вирішила, що братиме у ньому участь. «Це ж знову повернутися у свою стихію», – розповідає Білозір. Для неї, тим паче, це було не вперше. І досі у пам’ятку, як складала подібний іспит, ще коли працювала у сільраді бухгалтером, яких тоді прирівняли до посадових осіб. Каже, що зараз навики бухгалтера стають у пригоді. Наприклад, коли треба складати табель обліку робочого часу працівникам з благоустрою. А от досвід роботи секретарем використовує, коли треба довідку видати. Людмила Іванівна каже, що різниця під час роботи в сільській раді і зараз, коли працює адміністраторкою, відчувається:
– Це зовсім різні величини. У сільській раді, коли маєш бюджет, ти плануєш доходи, витрати, протягом року вносиш зміни, плануєш, які видатки треба збільшити. Зараз до бюджету ти не дотичний. Люди приходять. По інерції думають, що це ще сільська рада. Наш староста Михайло Володимирович вийшов з відпустки (фактично, коли я вийшла на роботу, він вже був у відпустці, тож ми з ним не зустрічалися, тільки в телефонному режимі), приїхав до нас, попідписував довідки, склав доручення на людей, які їх потребували. Звертаюся до нього, що люди просять вуличне освітлення відновити (буревій наробив біди), сміттєзвалище підгорнути, бо вже в критичному стані. Ще бур’яни потрібно попідкошувати. Найбільше звертаються люди, щоб оформити соціальні допомоги, субсидії, – розповідає жінка. Пояснює, що адмінпослуги наблизилися до людини.
Людмила Іванівна бачить своє село в майбутньому туристичним куточком, адже ще під час роботи сільської ради напрацьовувались туристичні маршрути: «У нашому доглянутому селі є заказники «живої» і «мертвої» води. Є у нас і рідкісні рослини – на схилах росте мати-й-мачуха. До нас їдуть туристи, – каже Білозір. – Можна було б маршрути вдосконалити, біля джерел поставити лавочки, якісь альтанки. Щоб людям було комфортно».

Ольга ОСІЯНЕНКО