«Це сонце світило й гріло», – бібліотекарка з Тальнівщини про видатного маестро Анатолія Пашкевича

8 січня – річниця смерті Анатолія Максимовича Пашкевича. Про цю видатну постать, геніального композитора, народного артиста України, автора популярних пісень «Степом, степом», «Мамина вишня» та багатьох інших, нам розповіла бібліотекарка з Тальнівщини (Колодистенська книгозбірня) Люся Чурпіта.

Пригощав усіх сусідських дітей морозивом!

Анатолій Пашкевич тривалий час (з 1989-го до 2005 року) жив і працював у Чернігові. Анатолій Покришень згадує про їхнє знайомство так: «Я тоді служив в армії. Був підполковником, уже збирався у відставку. Й одного разу, повертаючись додому, звернув увагу на привітного добродія, якого обступили дітлахи. Малеча була дуже задоволена, вони спілкувалися, мов найкращі друзі. Мені це запам’яталося, мимоволі подумав: “Що це за дивовижний чоловік, якого буквально обожнюють сусідські діти?”. Потім біля під’їзду підлітки на гітарі бринькали, я попросив гітару, заспівав… І почув знайомий голос: “А Ви не могли б до мене зайти?”. Поглянув, а у вікні на третьому поверсі той самий добродій».

Мешкали вони в одному будинку на вулиці Київській, 14. Неподалік школи № 8, поруч із гомеопатичною аптекою. Квартира у Пашкевича була однокімнатна, дуже скромна. В оселі майже нічого не було. Стояло лише стареньке пошарпане фортепіано. «Я йому роздобув шифоньєр, подарував стілець і чоботи… Просто Анатолій Максимович був напрочуд доброю і щедрою людиною й абсолютно не переймався побутом. Його цікавила тільки творчість! А дітворі він щоразу купував по двадцять-тридцять пачок морозива, цукерки. Вона вже знала: зараз із роботи прийде дядя Толя».

Скромність народного артиста

Цілий рік Покришень грав йому на гітарі, не здогадуючись, хто перед ним. Пашкевич ніколи не хвалився регаліями, хоча ще в 1985 році став народним артистом. Лише коли підполковник шукав роботу, Пашкевич запросив його до хору. Тільки тоді з’ясувалося, що сусід – славетний композитор, чиї пісні («Батькове серце», «Синові», «Біла хата», «Ой ти, ніченько», «А мати ходить на курган») лунали з усіх радіоприймачів.

Двері в його оселі практично не зачинялися – «прохідний двір». Через це свої заощадження (близько 15 тисяч доларів) він зберігав у Покришня вдома, довіряючи його дружині-таджичці на сто відсотків. А от гроші за оперу «Блудний син» (лібрето німецького поета Пфайфера) у нього таки поцупили прямо з квартири.

Де народжувалися шедеври

Черкаси стали для Анатолія Пашкевича місцем найвищого творчого злету. Сюди в 1965 році його запросив хормейстером до Черкаського народного хору великий Анатолій Авдієвський. А вже через 4 роки митець сам став художнім керівником цього славетного колективу.

Саме на Черкащині до композитора прийшла справжня слава. Його нерозлучними співавторами стали поет Дмитро Луценко й неперевершені виконавці – солістка хору Ольга Павловська та запрошена ним же до колективу Раїса Кириченко. З появою легендарної пісні «Степом, степом…» на слова Миколи Негоди ім’я Пашкевича дізналася вся Україна.

Сьогодні важко уявити нашу культуру без його «черкаських» перлин: «Мамина вишня», «Пісня про хліб», «Довженкова земля».

Більшість його творів на вірші поетів вже стали народними: «Гуси летіли», «Моя ти земле калинова», «Хата моя, біла хата», «Чебреці».

Окрема неоціненна сторінка – його робота з фольклором. Пашкевич створив близько двадцяти пісень на народні тексти, де навіть не вказував свого авторства, серед яких: «Ой я маю чорні брови», «Ой не плавай лебедонько», «Сама собі дівчино здивувалася». Він був неперевершеним майстром аранжування й обробки, вишукуючи нову звукову палітру для кожного народного твору.

Анатолій Пашкевич у своїх авторських новелах писав: «Буває, мелодія з’являється одразу, а буває й навпаки. Дні й ночі – пошуки, пошуки, пошуки… Важко знайти музичні образи. Здається, ніби мелодія гарна, а не лежить до неї душа – і край. І буде безліч отих варіантів, і мине немало часу, аж доки не висловить свої почуття серце, а душа перетворить їх у мелодію. І тоді у надвечірню тишу злітає ширококрила пісня, що народжується, як дитина, щоб виростати й жити».

Лицар честі й урятування Козачки

Пашкевич зовсім не мав заздрощів. Коли Микола Збарацький написав «Козачку» на слова Надії Галковської, Анатолій Максимович особисто дзвонив із домашнього телефона Покришня до Раїси Кириченко й переконував її взяти цю пісню. Так вона стала суперхітом.

А коли Раїса Опанасівна важко захворіла, Пашкевич серед ночі додзвонився до родини президента. Трубку взяла Людмила Кучма, яка щиро перейнялася бідою «Козачки» й допомогла. Сам же Маестро ніколи нічого не просив для себе. Свої квартири у Черкасах та Луцьку він залишав колишнім дружинам, ідучи в нікуди з однією музикою в серці.

Післяслово

Помер і похований Анатолій Пашкевич у Черкасах. У цьому місті він – Почесний громадянин, на його честь названо провулок. 11 лютого 2023 року в Черкаській обласній філармонії, біля робочого кабінету, відкрили пам’ятну дошку  народному артистові України, головному диригенту-хормейстеру Черкаського народного хору Анатолієві Пашкевичу. «Він був найкращим, тому й залишиться незабутнім!» –  кажуть побратими. Справжній Пашкевич живе в кожному звуці «Маминої вишні». Він був сонцем, яке світило і гріло всіх нас.

Наталія ГОЛОВЕЦЬКА