Вісті Черкащини Чужих дітей не буває: у Тальному створили першу патронатну сім’ю
У травні 2024 року в Тальнівській міській територіальній громаді впровадили послугу патронату над дитиною. А вже через місяць, 21 червня, подружжя Микола та Лілія Михайлови створили патронатну сім’ю. Тобто соціальна служба передала їм на тимчасове виховання діток, які опинилися складних життєвих обставинах. Завдяки патронатним вихователям вони не потрапили в інтернатний заклад, а перебувають у родині.
Перш, ніж піти на такий крок, Лілія й Микола радилися з власними дітьми. Пара має трьох рідних доньок Ангеліну, Маргаріту й Вероніку, ще взяли на трьохмісячне виховання десятирічного Сергійка, дев’ятирічну Настю та трирічну Машу. Ось уже тиждень дім Михайлових сповнений дитячого щебету.
Першу в громаді патронатну родину привітали начальник відділу служби у справах дітей Тальнівської міської ради Ніна Кравчук та в.о. відділу надання соціальних послуг для сім’ї, дітей та молоді Наталія Гаюн. Підприємець Володимир Мовчан на запитання, що подарувати в цей без перебільшення зворушливий день, отримав одне прохання – велосипед, бо ж діток-погодків четверо, а двоколісних друзів лише два. І вже надвечір новенький велосипед тішив своїх маленьких господарів. Подружжя Михайлових дякує Володимирові Петровичу за подарунок.
Про те, як створювалася їхня патронатна родина, нашому виданню розповіли Лілія й Микола Михайлови.
«Це була моя внутрішня потреба. Бажання допомогти неможливо набути: воно або є, або нема. Ми вважаємо, що робимо добру справу, приносимо користь», – зізнається чоловік.
Його підтримує дружина: «Бажання бути з дітьми, працювати, спілкуватися, допомагати їм, можливо, було завжди. Після того, як старша донька вступила до вишу, я запропонувала рідним узяти в родину якусь дитинку, щоб огорнути її материнським теплом. З інтернету дізналася, що внаслідок воєнних дій понад 13 тисяч дітей залишилися без батьківського піклування, 1759 з них стали сиротами. Переглядаючи відео на YouTube, звернула увагу на інформацію про патронат над дітьми, які залишилися в складних умовах: осиротіли, загубилися чи залишилася без догляду. Доки опікуни оформляють документи, то щоб їх не травмувати й не селити в інтернат, на тимчасове перебування віддають у патронатні сім’ї. На мою пропозицію створити таку родину чоловік і доньки погодилися. Ми вирішили спробувати».
Подружжя в обласному центрі завершило спеціальне трьохтижневе навчання за державною програмою підготовки кандидатів у патронатні вихователі. «Хоч ми й багатодітні батьки, усе ж навчання не лише дозволило «приміряти» на себе роль патронатного вихователя, а й більше пізнати себе, своє родинне середовище, сімейні традиції, методи та стилі виховання, важливість родинних правил. Ми усвідомлювали, які зміни очікують нашу сім’ю, тому підготувалися до них. З нами працювала ціла команда: психологи, педагоги, поліцейські. Заняття проходили у вигляді тренінгів та консультацій. На них в ігровій формі ми «проживали» різні ситуації, які можуть трапитися в нашій роботі», – говорить пані Лілія.
За її словами, за тиждень діти трохи звикли нової родини й у всьому домагають господині: миють посуд, прибирають кімнату з допомогою пилососа. Настечка почистила овочі й сама накришила вінегрет. Сергійко читає вголос книжечки, просить маму-виховательку, аби вона перевіряла в нього швидкість читання. Діти вивчили слова ввічливості. Уже знають, що перед тим, як сісти за столик, треба помити ручки, а потім сісти на стільчик і їсти зі всією родиною. Попереду довгий шлях пізнання й соціалізації.
Пані Лілія ділиться, що згодом розлучатися з вихованцями буде шкода, бо вона вже звикла до них. І все ж упевнена, що працюватиме на збереження їхньої родини. Народне прислів’я стверджує: «Кров людська не водиця». І як би Сергійкові, Настечці й Маші не було добре в сім’ї Михайлових, але рідна мама дорожча над усе.
Наталія ГОЛОВЕЦЬКА
