Вісті Черкащини «Чую звуки пострілів у слухавці»: дружина військового із Тальнівщини про життя під час війни
Лілія З. із Заліського на Тальнівщині до повномасштабного вторгнення росії мала цілком щасливе життя. Поруч завжди був коханий чоловік та троє дітей: Тимур, Ян і Гордій. Сім’я проводила багато часу разом: в родинному колі зустрічали свята та організовували дозвілля. Майже рік тому все змінилося.
Лілія розповідає, що повістка чоловіку прийшла ще 23 лютого. Спочатку думали – перевірка, адже Віталій проходив службу в армії. Вже 24 лютого стало зрозуміло, що тривога, на жаль, не навчальна. Попри те, що в чоловіка була бронь від мобілізації, оскільки він працював у аграрному підприємстві, він вирішив йти боронити Україну. В лавах Збройних Сил України Віталій із березня минулого року. За цей час він був у різних локаціях, натепер уже понад два місяці служить на Бахмутському напрямку.
Лілія зізнається, що відмовляла чоловіка і просила не йти воювати. Та у Віталія була і є своя позиція.
– У мене є здорові руки і ноги і я можу ними щось робити. Чому я маю сидіти в тилу, якщо можу бути корисним на фронті? – каже чоловік.
Дружина військового говорить, що поки чоловіка не відправили на передові позиції, вона могла його час від часу бачити і тому на душі було спокійніше. Зараз же тривоги не оминути.
– Я постійно чекаю дзвінка, щоб просто почути голос і переконатися, що із ним все добре. Буває і посеред ночі чекаю. Постійно слідкую за новинами, які відбуваються на його напрямку. Він мені нічого такого не розповідає, тому хоч так дізнаюсь, що до чого. Коли спілкуємось по телефону, абсолютно не каже, яка в нього ситуація. Тільки чую звуки пострілів у слухавці.
За час служби, пригадує жінка, у Віталія був випадок, коли біля нього розірвався снаряд. Тоді чоловіка зачепило уламком, однак, на щастя, все обійшлося. Та Лілія говорить, що після цього їй прийшло різке усвідомлення та страх того, що може статися. Віталій же у свою чергу дуже підтримує свою родину та каже, що хвилюватися не варто і все неодмінно буде добре.
Лілія каже, що нині їй дуже не вистачає чоловічого плеча і підтримки. Коли були разом – і з дітьми було легше, і з господарством. А зараз, зізнається жінка, виникають різні обставини: то дитина захворіє і треба лягати із нею в лікарню, то треба щось привезти, то дровами запастись. Усе це – тепер її турбота. Та вона дякує тому, що поряд є хоча б батьки, які приходять на допомогу. Поруч із побутовими питаннями, жінка встигає ще й підтримувати свого Захисника. Через місцевих волонтерів та самотужки вона завжди передає йому та його побратимам різні смаколики: котлети, відвібивні, ковбаси, копченості, сири, випічку.
Діти теж приєднуються до деяких посилок. Ще на початку, коли Віталія призвали, вони разом із мамою змайстрували йому патріотичні листівки, які чоловік тепер завжди має при собі, як талісмани на вдачу. Взагалі Лілія каже, що діти дуже кмітливі та розуміють, що відбувається в країні і де зараз тато. Середній син Ян взагалі налаштований войовниче, каже, коли виросте, піде захищати Україну поряд із батьком. На що Лілія заперечує, говорить, дуже сподівається, що її дітям не доведеться брати в руки зброю, аби боронити рідну країну.
– Ми віримо у Перемогу. Чоловік каже, що він для того зараз на передовій, щоб не пустити ворога далі і вигнати всю ту нечисть із нашої землі. Ми віримо йому і віримо в Україну!
Тая АГАВЕРДІЄВА
