Чому атовця з Тальнівщини побратими прозвали «Британцем»

►На рубежі

Атовець Юрій Шумейко із села Лісове, що на Тальнівщині, розповів, чому на війну пішов добровільно. 6 років тому він спокійно працював – будував будинки із зрубу у Білорусії. Як тільки почув, що в Україні війна, чоловік пішов захищати свою Батьківщину.
Влітку 2015 року Юрій Миколайович записався спочатку у добровольчий батальйон ОУН. Згадує, що там і отримав свій позивний – «Британець», коли попросив до чаю молока. Так його називали й до завершення служби.
Потім перевівся у 93-тю механізовану бригаду і потрапив на бойову локацію, яка була розміщена на шахті «Бутівка», за 700 метрів від Донецька. Як розповідає атовець, з усіх сторін були сепаратисти та кожного дня вони обстрілювали цю ділянку. Залишалася вільною лише одна стежина, хоча й там інколи лунали постріли. Якраз тією доріжкою до військових потрапляли телевізійники та волонтери. Каже, що журналісти бували в них часто, адже у 2016 році там було гаряче!
Юрій Миколайович дуже цікаво розповідав нам про двох бойових котів, які проживали у їхньому взводі. Неймовірно, але ці пухнасті тварини допомагали їм.
– У нас було їх двоє. Вони інколи попереджали нас про обстріли. Якщо скрізь тихо, але кіт ховається у «больніцу», то значить, скоро буде обстріл. Також коти ходили скрізь, по всій території, а я спостерігав за ними. Повсюди розтяжки, словом, було небезпечно, але вони ходили і з ними все було гаразд, бо коти не перестрибували розтяжки, а обходили їх. Тож коли мені потрібно було кудись йти, я брав ковбасу і котів із собою. Кидав їм по кусочку і йшов за ними. Так шукав безпечні шляхи, – розповідає Юрій Миколайович.
Однотипні випадки, ка­же, були із совами. Атовці теж спостерігали за ними: на яке дерево сідала сова – там безпечно. Адже вороги чіпляли вибухові пристрої навіть туди.
Під час служби Юрій Миколайович двічі потрапляв у госпіталь. Після першого поранення він знову повернувся в АТО. Шумейко розповідає:
– Війна для мене – це як наркотик. Раз спробував, відчув потужний адреналін і тоді хотілося ще. Тож я постійно рвався туди. Хоча війна – це ще й бруд та болото, неприємне видовище.
Як потрапив у госпіталь вдруге, не пам’ятає, бо був без свідомості. Каже, побратими розповідали, що доправляли його на лікарняне ліжко вертольотом. Тоді він втрапив під обстріл та отримав поранення голови. Місяць був у комі. Дружина Тетяна із сином Іваном довгий час були поряд з ним у госпіталі. Каже, що рідні завжди підтримують та турбуються про його здоров’я.
Шумейко отримав дві медалі. Одна від держави – «Захисник Вітчизни», а друга – «Матір Божа» – від капеланів України. Нині Юрій Миколайович на пенсії, відпочиває. Каже, що його син у майбутньому теж хоче стати військовим. Чоловік називає героями всіх своїх побратимів. Стверджує, що герой навіть той, який боїться воювати, адже переборює свій страх і йде у бій.

Ольга МОСКАЛЕНКО