Черкаський підприємець родом з Тальнівщини розповів про себе, роботу та життєві принципи

«Для мене особисто неприйнятно, коли зверхньо ставляться до людей»

Коли 28 березня 1980 року у родині Михайла та Ніни Звіряк із Зеленькова, що на Тальнівщині, народився хлопчик, батьки не сумнівалися, як його назвати. «Олекса родився!» – сказала акушерка, так і назвали, бо через день – Теплого Олекси, з яким остаточно приходить весна. А того року зима видалася дуже сніжною і коли раптово почав танути сніг, то у Зеленькові прорвало греблю. Річка вийшла з берегів, затопило людські городи. Тому з пологового маленького Олексія привезли трактором. Знаково, як він каже, адже все своє дитинство провів у тракторній бригаді, де працював батько та дядько. У жнива з комбайна не вилазив. Знали його й на фермі, і в пекарні, і в сільській лікарні, де працювала мама. І всі любили малого.

Мріяв про кар’єру військового, але батькам було не по карману навчання у військовому училищі, тому вступив у Тальянківський аграрний технікум. А коли закінчив навчатися, поїхав до Польщі. Зізнається, що чужа країна стала добрим університетом життя. Якщо зважати, що перебування в ній почалося з пригод – недобросовісний перевізник скинув групу українців в лісі, а сам поїхав далі, і треба було якось виживати. «Польща мені дала не лише знання мови та багато друзів, я побачив ставлення до українців, здобув досвід спілкування з людьми. Я подружився зі старим поляком, який мені 20-річному розповідав багато про життя, про війну, про людей. Ті уроки я взяв на все життя», – згадує Олексій.

Зараз він успішний черкаський підприємець з двома вищими освітами. Працює комерційним директором підприємства «Лад», що займається виготовленням куполів, хрестів для церков та храмів, а також покрівельного матеріалу для будівництва. Продукція підприємства користується популярністю у багатьох країнах СНГ та Європи, а самого директора знають особисто багато священнослужителів різних єпархій, меценатів, політиків та впливових людей з різних куточків світу. Починати довелося з водія- вантажника на підприємстві свекра. Згодом став менеджером, налагодив багато зв’язків, а тепер – комерційний директор.

Статус та певний рівень статків ніяк не змінили Олексія Михайловича. Він добрий, милосердний, справедливий, порядний та великий життєлюб. Такий, яким його виховав батько з мамою, прості сільські люди. «Тато мене навчив всьому: я вмію косу заклепати, лад дати господарству. Я сільський хлопець! Ви не уявляєте, скільки я сіна перекосив! Цього ж навчаю і свого 15-річного сина. Він моя копія. Виховую справедливим, навчаю поважати старість, захищати слабших та любити людей. Для мене особисто неприйнятно, коли зверхньо ставляться до людей. Був у мене клієнт, який назвав моїх робочих «рабами». Я вивантажив машину і повернув йому гроші на рахунок», – розповідає Звіряка.

Чоловік має багато хобі: він захоплюється полюванням, але стандарт його дещо відрізняється від того, до якого ми звикли. На Чигиринщині, де Олексій любить полювати, він не лише підгодовує звірину, а й разом з друзями-мисливцями організували вольєри, у яких вирощують молодняк і потім відпускають у природу. Це роблять для того, аби змішати кров, зробити стадо сильнішим. І за 6 років такої діяльності мисливці вже відчули результат. А ще вони обов’язково просять пробачення у впольованої дичини, дотримуються геть усіх правил безпеки. Одним словом, відновлюють культуру цього давнього промислу. Ще одним захопленням Олексія Михайловича є історія. Він збирає народні перекази, легенди та бувальщини, що стосуються історії рідного краю. Найбільше їх звичайно про Тальнівщину. Він годинами може розповідати про свого земляка генерала армії УНР Олександра Загродського та його участь у першому зимовому поході, про Уманську різню та про Івана Ґонту. Знає багато про події ІІ світової війни та часи більшовицького геноциду.

А ще він глибоко віруюча людина. До речі, збудував на Чигиринщині капличку святого Миколая, на місці Медведівського монастиря. За честь для Олексія Михайловича допомогти нужденному, знедоленому. Він бере участь у багатьох соціальних проектах та допомагає бійцям АТО, дітям і талановитій молоді. Для церкви у своєму рідному селі, яку збудував Володимир Мовчан, він подарував купольного хреста. Та про це говорити не любить, бо робить не для піару, а для людей.

Він прекрасний батько двох дітей, люблячий чоловік, син, зять, брат та просто хороша людина. У ці дні звідусіль його вітатимуть з Днем народження та Днем Ангела. Нехай доля й надалі буде щедрою на добрих друзів, міцні стосунки, радісні й щасливі моменти, – побажаємо й ми імениннику.

Ліна ЯЛОВСЬКА