Вісті Черкащини Бути собою попри обставини: Пам’яті Воїна з Тальнівщини, який не зраджував ані правді, ані Україні
Про Романа Орищенка (Орлика) згадують не лише як про кандидата історичних наук, пластуна, офіцера ЗСУ, а передусім – як людину рідкісної глибини. Його життя не було гучним, проте наповнене глибоким змістом. Таким він залишався в студентські роки, у науковій праці, у громадянській позиції і на війні. Про Романа Михайловича розповідають його викладачі Віталій Масненко, Юрій Присяжнюк і Володимир Вареник. І кожен із них говорить про чесність, твердість та внутрішнє світло колишнього студента й аспіранта Черкаського державного університету імені Богдана Хмельницького.
«Справедливість» – це не слово, а дія
Коли Віталія Масненка запитують, яким студентом був Роман Орищенко, він на мить замовкає. Минає понад двадцять років з того часу, як він завершив навчання – ймовірно, у 2002-му. Але в пам’яті не стирається головне.
«Він був відповідальний не тільки в навчанні, а й в обов’язках, які брав на себе. І дуже справедливий. Якщо когось образили, коли щось відбувалося не по правді, юнак це бачив і намагався діяти». Не мовчав, але й не конфліктував. Умів говорити так, щоб його чули. Спокійна сила, яка переконувала без тиску. Масненко згадує, що Роман болісно сприймав кривду й саме тому прагнув впливати на ситуацію позитивно.
«Не можу пригадати якихось гучних студентських історій, бо він не з таких. Але точно з-поміж інших вирізнявся. Справді, – каже викладач і додає: – Це той тип студента, про якого пам’ятають не за інцидентами, а за присутністю – інтелігентною, цілісною, зібраною».
Масненко згадує ще один важливий момент: Роман був серед ініціаторів пластового руху в Черкасах ще тоді, коли ця організація не була ні модною, ні масштабною. Він робив це не задля зовнішнього ефекту, а тому, що щиро вірив у її суть. Адже Пласт – не лише патріотичні табори, а насамперед структура цінностей: честь, обов’язок, товариськість, самодисципліна.
Наука як форма гідності
У 2016 році Роман повертається до Черкас уже як сформована особистість – для аспірантських студій. Його науковий керівник, професор Юрій Присяжнюк одразу відчув: перед ним не молодий дослідник, а людина, яка чітко розуміє свою мету. «Роман був не студентом-аспірантом, а колегою. Людиною, яка знає, що робить. За плечима – Майдан, політика, ризики. Але в спілкуванні – скромний, простий, чіткий».
Тема дисертації – «Релігійність українського селянства на Дніпрянщині (1861–1933): історичний вимір» – вимагала розуміння психології часу, церковної історії, релігійних трансформацій. Роман виконав її якісно й делікатно.
«Його релігійність була небагатослівною. Він був поміркований, віруючий, проте без афішування. Саме тому міг об’єктивно дослідити віру селян, не проєктуючи на них власних ідеологій», – зазначає Присяжнюк.
Професійність у політиці: без піару, із сенсом
Не всім відомо, що Роман Орищенко був помічником Андрія Парубія – однієї з ключових постатей українського парламенту. Проте ті, хто був обізнаний, одностайні: чоловік ніколи не використовував зв’язки задля вигоди. «Ми з ним ніколи не говорили про посади, хоч я розумів, що він має вплив. Просто працював. Без галасу», – згадує Присяжнюк.
Там, де інші шукали вигоду, Орлик обирав гідність. Його принциповість не була гучною, але непохитною. А за нею – тиша поваги, внутрішня культура й людяність.
Військовий, що не змінив себе
Роман проходив військову кафедру ще в студентські роки. Викладач Володимир Вареник згадує: він був уважним, зосередженим і вмотивованим. «Сумлінно відвідував заняття й прагнув бути офіцером. Військову справу сприймав серйозно – як частину громадянської відповідальності».
Коли почалась війна, помічник Голови Верховної Ради не вагався, а пішов служити. Його бойовим підрозділом стала 72-га бригада. Піднімався до офіцерських звань, але не втрачав себе: не полишав пластової діяльності, підтримував молодь, входив до Центральної Ради Пласту. «Я не здивувався, що Орищенко на війні. Завжди був до цього готовий – ментально», – каже Володимир Вареник.
Порядність. Професіоналізм. Патріотизм. Принциповість.
Ці чотири риси, за словами Юрія Присяжнюка, повністю характеризують Романа Орищенка. А ще – скромність. Велич людська, що не кричить, але діє. Він умів організувати себе скрізь: у науці, політиці та на фронті. Знаходив спільну мову з різними людьми. Бачив сенс там, де інші помічали лише рутину.
Післямова
Його наукова праця залишилася. Пластуни пам’ятають слова, військові –рішучість, викладачі – тишу, у якій жила Орликова сила. Його вже нема на Землі, але залишилася стежка-історія, котру варто згадувати з гідністю, а не зі скорботою. Пам’ять не потребує гасел, а правди. Усе, що Роман зробив, – в аудиторії чи на фронті – то продовження його особистості.
Пам’ятаємо. Дякуємо. Пишаємося.
Наталія ГОЛОВЕЦЬКА
