Вісті Черкащини Будні медичної сестри у Тальнівській «первинці»
На перший погляд, звичайний кабінет у Тальнівському центрі первинної медико-санітарної допомоги. Білий халат, комп’ютер, тонометр, люди під дверима. Але за цією буденністю – десятки людських історій щодня. І в центрі всього – Надія Ротаєнко, медична сестра з 29-річним досвідом. З них пів року – у тандемі з сімейною лікаркою Наталією Карповіцькою.
Вона з тих людей, хто не вихваляється своєю значимістю. Щодня приходить на роботу, сумлінно її виконує і йде додому. Але якби раптом Надії Василівни не було на прийомі, це відчули б усі: і лікарка, і пацієнти, і сама система. Бо вона – той спокійний «двигун», на якому тримається щоденна робота «первинки».
«Черга є завжди»
Ранок медичної сестри починається задовго до офіційного відкриття. Ще до восьмої вона вже на місці. Перевіряє записи, відкриває програму, звіряє список пацієнтів. У коридорі – знайомий гамір: хтось прийшов з температурою, хтось за довідкою, хтось без запису, бо «тільки на мить». Але хвилинок таких – десятки.
«У нас черга під кабінетом – звичне явище», – каже пані Надія, не скаржачись, а констатуючи факт. Таке життя. Особливо влітку, коли медогляди: школярі, абітурієнти, водії. Батьки приводять дітей, бабусі – онуків. Люди приходять зі своїми болями, тривогами, страхами. І кожному треба не лише дати довідку чи поміряти тиск. Необхідно вислухати. Пояснити. Заспокоїти.
«Багато речей я можу зробити сама»
Хоча жінка працює з лікарем, її функції – не «подати-принести». Вона – самостійний фахівець. Збирає анамнез, за потреби вимірює тиск і температуру, робить ін’єкції, готує пацієнта до огляду чи надає першу допомогу. Усе відбувається плавно, бо за роки роботи навчилася не панікувати. Уміє тримати темп, навіть коли в коридорі повно людей.
«Люди зараз нервові. Але ми витримуємо»
Найскладніше – не процедура й не комп’ютер. Найважче – це люди. Вони приходять з різними емоціями, іноді роздратовані або засмучені. «Буває, заходять і з порога починають говорити голосно, навіть іноді сердяться», – зізнається Надія. Але вона не бере це близько до серця. Розуміє, що відвідувачі так реагують на ситуацію, на біль, на втому.
«Ми знаємо, де працюємо. Багато хто з пацієнтів хворіє або переживає складні моменти в житті. Тож ставимось до них з розумінням, – говорить вона. – Іноді в нашій справі достатньо вислухати, посміхнутися й бути поруч».
А найприємніше в лікарюванні – бачити результат. Коли похмурий і розгублений пацієнт повертається з усмішкою. Коли, дякуючи, каже: «Уже краще». «Тоді ми теж радіємо. Сміємось разом, бо допомогли», – розповідає медсестра.
Ці миті – найбільша винагорода. Не в грошах і не в грамотах, а в тому, що зроблено добре. Що комусь стало легше.
«Я жодного разу не пожалкувала»
За 29 років роботи Надія Ротаєнко жодного ранку не прокидалася з думкою, що не хоче йти на роботу. «Іду й радію. Справді», – каже вона. У її голосі – не юнацький ентузіазм, а тихий спокій і впевненість. Звичка, що не є тягарем, а навпаки, наснагою.
Робота – складна, це правда. Але коли любиш те, що виконуєш, втома інакша. Тоді легше триматися. Легше пробачати. Легше служити.
Цифрова медицина? Та ми вже звикли
За ці роки багато що змінилося, особливо техніка. Зараз усе – в електронному вигляді: записи, рецепти, направлення. Надія не боїться комп’ютера, навпаки – хвалить: «Раніше були талони, картки, записи… А тепер натиснув кілька кнопок – і все готово». Каже, що старші пацієнти спочатку нервували, але потроху звикають.
Порада молодим – проста: якщо вже прийшли, працюйте.
Надія Ротаєнко, медична сестра з багаторічним досвідом, не ідеалізує професію. Молодим колегам вона говорить прямо: «Ми виросли в іншому часі. Нам сказали – ми зробили. А зараз умови інші, але суть не змінилася. Якщо ти прийшов у медицину – треба працювати. Терпіння, самовладання, бажання допомагати – без цього довго не протримаєшся».
Ці слова підкріплені щоденною роботою. Саме її обличчя бачить пацієнт, саме з її голосу починається день. Надія працює спокійно і зосереджено – не для показу, а тому що так треба. На таких людях і тримається Тальнівська «первинка».
Наталія ГОЛОВЕЦЬКА
