Вісті Черкащини 
Більше ніж просто творчість: жінка з Тального вишиває ікони, картини та іграшки
Людина приходить у цей світ для добра, любові, радості й щастя. Більшість прагне залишити в ньому слід святом власної творчості. Кожен вишиває життя по-своєму. У Лесі Швець із Тального кольорова нитка й веселкові бісерини в буквальному сенсі співають, вимережуючи життєві стежки.
Народилася вона в дружній родині. Як і більшість її однолітків, літо Леся проводила в селі. Здавалося б, її дитячі роки залишилися далеко позаду, але в нашій розмові вона легко розгортала сувій своїх спогадів. Бабуся з дідусем проживали в селі Степне, що неподалік від Тального. Разом з іншими дітьми п’ятирічна Леся пасла череду й уважно спостерігала, як старші дівчата вишивають. Їй було дуже цікаво. Вирішила, що теж опанує це рукомесло. Бабуся знайшла стару хустку, з якої легко витягалися кольорові нитки. У дідуся дівчинка «поцуплювала» мішки й на них вчилася вишивати. Усі односельці знали, що лише в Притули мішки оздоблені кольоровим орнаментом.
З того часу збігло більше ніж 30 літ, але для пані Лесі рукоділля залишається своєрідним блаженством. Серйозно за цю справу вона взялася на початку двохтисячних. Тоді проживала в столиці, відчувала фінансові труднощі. Щоб забутися, вишивала. Тоді й продала першу свою роботу, шиту хрестом, – картину із зображенням святого Миколая. З того часу творила як для душі, так і на замовлення. Вишивала і хрестом, і бісером. Зі слів рукомесниці, працювати з останнім їй легше. Важливо гармонійно підібрати кольори намистинок. В іншому випадку доводиться зроблене розпускати й починати вишиття заново.
Її сестра Альона проживає за кордоном. Між жінками – якийсь нерозривний зв’язок. Хоча мешкають за тисячі кілометрів, відчувають одна одну. «Ми з нею одне ціле, бо обидві вишиваємо як хрестиком, так і бісером, – усміхаючись, каже наша героїня. – Я – практично все. Альона – в основному картини, рушники й серветки. Свого часу виконала своєрідну роботу: на кухонному ситі вишила український орнамент».
Понад десять років Леся Швець – головний бухгалтер в одному зі столичних ресторанів. У вільну хвилину береться за голку й творить нею дива. За два десятки років її умілі руки вишили понад 200 різних робіт. Серед улюблених – кольориста пейзажна картина. Здається, що вона не вишита хрестиком, а намальована. Так і хочеться пройтися стежкою до лісу, постояти на березі річки, помилуватися маками в полі. «Картина навіяна спогадами дитинства, – каже пані Леся. – Ми з дідусем (на жаль, 8 років тому він пішов за межу) увечері їздили косити корові. На полі росло багато маків. Їхня невибаглива краса вражала мою дитячу уяву. Доки дідусь косив, я збирала маки й дарувала йому, бо він любив польові квіти».
Перший вишитий образ «Свята Надія» майстриня подарувала бабусі. «Оскільки рукоділля для мене – не основний заробіток, то час від часу хочеться щось вишити й просто комусь віддати, – говорить жінка. – Дві ікони я подарувала храмам. «Ісус з ягнятами» – тому, що в селі Матюші Білоцерківського району. Ікону «Покров Пресвятої Богородиці» презентувала церкві в селі Розсохуватка на Катеринопільщині – батьківщині мого тата – на честь її відкриття».
Першу сорочку Леся вишила племінниці, якій тоді виповнилося шість рочків. Чоловікові – дві: хрестиком і бісером. Згодом – іншим родичам та на замовлення. Останню – полеглому кумові Сергієві Черпіті. На жаль, не встигла її подарувати, то поклала в домовину. За традицією, хрест на полотні вишивається конкретній людині. Подарувати сорочку комусь іншому – це неправильно, бо цей хрест – не його. «Маючи «бронь», Сергій 3 жовтня 2024 року пішов добровольцем в Збройні Сили України. Перебуваючи в пеклі, підтримував нас – родину, друзів, знайомих. Нам казав, що в нього все добре. Від рідних і друзів приховав і контузію, і поранення, і лікування в госпіталі, – з болем говорить Леся. – Мій кум під час виконання бойового завдання, отримавши поранення, несумісні з життям, 21 лютого 2024 року поліг біля Чорнобаївки на Херсонщині. Йому назавжди 37. Нині триває збір підписів про присвоєння звання Героя України посмертно полеглому захиснику України Сергієві Черпіті. Відповідну петицію на ім’я Президента оприлюднено 29 квітня 2024 року. Підтримати можна за посиланням https://petition.president.gov.ua/petition/225300».
З початком повномасштабного вторгнення Леся Швець з донечкою Соломійкою переїхала жити до Тального й зараз працює продавчинею. «Життя моєї дитини мені важливіше, аніж висока посада й велика зарплата, – каже вона. – Соломійка відвідує дитячий садочок, розвивається, дружить з багатьма однолітками». Наша героїня донатить на ЗСУ, дякує нашим захисникам за кожну прожиту ніч та за кожен день і вірить: Україна неодмінно переможе, бо наш народ здолати неможливо.
Наталія ГОЛОВЕЦЬКА
