Бій під Крутами: трагедія й водночас нова перемога українського духу

На Аскольдовій могилі український цвіт (Павло Тичина)

29 січня 1918 року близько пів тисячі юних добровольців, переважно студентів, гімназистів та кадетів, стали на захист Української Народної Республіки проти вдесятеро численнішої більшовицької армії Муравйова в історичній битві під Крутами. З подачі поета-неокласика Микола Зерова, полеглих юнаків називали «українськими спартанцями», натякаючи на 300 людей, які захищали Фермопіли.

Що сталося під Крутами? Чому про цей бій говорили пошепки? Яким було значення подвигу Крут у розвитку національної свідомості? Про це ми розпитали вчительку історії й правознавства з Тального Надію Савчук. Ось що вона розповіла.

«Ми протягом століть були позбавлені можливості вивчати правдиву історію нашої Вітчизни. Народ, який не знає своєї історії, приречений знову й знову повторювати помилки минулого, платячи за них життям мільйонів своїх дочок і синів. Згадаймо ж героїчні сторінки історії нашого народу.

На початку січня 1918 року більшовицька Росія оголосила загальний наступ на Україну й до середини місяця захопила майже все Лівобережжя. Головною метою загарбників був Київ. За таких умов 22 січня Центральна Рада ІV Універсалом проголосила незалежність УНР. Більшовики вчинили спробу усунення Центральної Ради внутрішніми силами, але зазнали невдачі. Тому спеціальним рішенням РНК ухвалено: «Вважати Центральну Раду в стані війни з нами». Вона ж перед зовнішньою більшовицькою агресією виявилася фактично беззбройною.

28 січня в Бахмачі дві більшовицькі армії, що наступали з двох фронтів, об’єдналися в чотиритисячне військо під командуванням Михайла Муравйова. У росіян були на озброєнні бронепоїзд та артилерія. Українізовані частини колишньої російської армії у своїй більшості на той час уже були небоєздатними. Й ось тоді на захист української справи стала національно свідома учнівська та студентська молодь.

Проте вже наступного дня на станції Крути більшовиків зупинили близько 500 українських воякiв, студентів та гімназистів під командуванням Аверкія Гончаренка. Більшість хлопців не мали військової підготовки, а на озброєнні – лише 16 кулеметів та гармата. Вони фактично йшли на неминучу смерть. Бій під Крутами тривав понад 5 годин – до самої темряви. Проте під тиском ворога українським бійцям довелося відступити. На цьому шляху вони підривали залізничні колії та мости. Це дозволило стримати наступ більшовиків на чотири дні. Українці мали вигідніші позиції, тому завдали значних втрат більшовицьким вiйськам – близько 300 вбитих. Під Крутами, за різними оцінками істориків, загинули від 70 до 100 українських захисників.

На жаль, одна студентська чота, заблукавши в темряві, повернулася назад, до Крут, де юнаки потрапили в полон. Їх довго й жорстоко катували, а потім поставили вряд. Навіть перед страхом смерті (знали, що їх розстріляють!) катовані студенти не впали на коліна. Галичанин Пипський на повний голос почав співати гімн «Ще не вмерла Україна…». Решта мучеників його підтримала. Пролунали постріли. На білому снігу забагряніла кров, зачорніли тіла убитих.

Якимось дивом декількох крутянців російські кати не стратили, а відправили до Харкова в розпорядження якогось «товарища» Антонова. У час їх прибуття він був непритомний від алкоголю. Наших січовиків тим часом помістили до шпиталю, а звідти вже сестри-жалібниці й лікарі-українці допомогли їм утекти.

Отак на сторінках нашої історії з’явилася трагедія й водночас нова перемога українського духу, яких мало в історії людства! У березні 1918 року понівечені тіла Героїв Крут поховали на Аскольдовій могилі. Там знайшов свій останній спочинок Герой новітньої історії Дмитро Коцюбайло – легендарний Да Вінчі», – так закінчила свою розповідь пані Надія.

Коли в 1919 році Київ знову захопили більшовики, могилу зрівняли з землею, а 30-ті кладовище ліквідували. Місце поховання крутянців поглинув парк, а їхній подвиг мав піти в небуття. Та не вдалося ворогам України викреслити з пам’яті народу чин Героїв Крут. Після проголошення незалежності нашої держави на місці останнього їхнього бою й на могилі в Києві встановлено пам’ятні знаки. І як би сьогодні не шаленіли послідовники муравйових, Герої назавжди зостануться Героями.

Наталія ГОЛОВЕЦЬКА

Читайте також: Повернули плащаниці та обігрівач: московський патріархат зі скандалом і грабунком покинув церкву у Вишнополі