Багатодітна мати з Тальнівщини візьметься за будь-яку роботу, аби прогодувати дітей

Якщо в Україні багатодітною офіційно вважається сім’я з трьох дітей, то в цій родині їх аж семеро. Мова йде про багатодітну родину з Кобринової Греблі, що на Черкащині. Людмилі Осіпенко, багатодітній матері, добре знайома чоловіча робота, бо дітей виховує сама. Троє старших живуть окремо: один син служить в армії (м. Ізмаїл), учасник АТО, ще один син і дочка мають свої сім’ї. Четверо менших неповнолітніх дітей мешкають з мамою. Найменшому Артемчику немає ще 6 років, він ходить в сільський дитсадок, а інші – їздять до школи в сусіднє село, бо в Кобриновій Греблі її закрили вже давно. Розповідає, що діти різняться між собою, у кожного свій характер й свої погляди. Їм ніколи впадати в депресію, їх не гнітить самотність і їм не доводиться сумувати. І мати, і дітвора завжди, як кажуть, при ділі. Старші власним прикладом виховують молодших – ось така сімейна педагогіка.
Жінка довго може розповідати про своїх нащадків, про їхні досягнення та життя, але мова не про це. 10 листопада цього року на виїзному прийомі громадян заступника міського голови Олександра Маринченка в селі Кобринова Гребля пані Людмила звернулась до посадовця, аби їй допомогли з роботою.
– Я буду все робити: рубати, косити, копати, що-небудь, аби грошей заробити. Нам немає за що жити, – бідкається. – В нас статус багатодітної сім’ї, малозабезпеченості немає, бо для цього треба офіційне працевлаштування. Де мені офіційно працювати, щоб оформити малозабезпеченість? В мене чотири роки тому помер чоловік, ми жили в громадянському шлюбі, батьків теж немає. Я, як багатодітна мати, отримую від держави лише 1700 грн.. За ці кошти ми й живемо. Дров на зиму немає, за світло ось прийшло 400 грн., за харчування в садочку, в школі треба платити. Де мені ці гроші брати? Я не знаю. На соцслужбу не нарікаю, вони приїжджають, минулого разу привезли дві теплих курточки, ботіночки дітям. Велике їм спасибі за це. Я не прошу від держави якихось грошей чи продуктів, прошу лише дати мені роботу на місці. Якби було на кого лишити дітей, я б їздила, заробляла, а так я сама. Літом підробляла на полуниці, на вишнях, а зараз немає де.
Людмила Володимирівна зверталась і до сільського адміністратора, і до старости Павла Козаченка, і до соцпрацівниць, аби ті допомогли з роботою, але в селі немає де працювати. Вони не можуть створювати нові робочі місця, але це під силу місцевій владі. Олександр Маринченко на прийомі громадян пообіцяв лише посприяти, аби дітей в закладах освіти харчували безкоштовно.
Фахівець із соціальної роботи служби надання соціальних послуг Тальнівської міської ради Наталія Гаюн каже, що сім’я перебуває в них на обліку.
– Жінка хазяйновита. В неї завжди кругом чистота й порядок. Діти добре вдягнені, нагодовані, ходять до школи, – коментує Наталія Василівна. – Те, що у неї немає роботи на місці, – це, звичайно, дуже велика проблема для цієї сім’ї. Але, на жаль, ми не можемо з цим допомогти. Пропонували їй кілька вакансій в інших населених пунктах, але ж ми самі розуміємо, що їй немає на кого залишити дітей, та й не наїздиться вона туди-сюди кожного дня. Все, чим можемо, ми їм допомагаємо. А відносно плати за харчування дітей в навчальних закладах, то вони харчуються з 50-відсотковою знижкою, так передбачено законом для всіх багатодітних родин.
Багатодітних сімей в Тальнівській громаді багато і це саме той соціальний сектор, на який варто звертати увагу державі. Сподіваємось, місцева влада не залишатиме їх на одинці з життєвими проблемами. В більшості випадків, вони потребують матеріальної допомоги, але мати сімох дітей її не просить, вона благає дати їй роботу.

Катерина КІХТЕНКО