Вісті Черкащини Багато сил надає дружня підтримка родини: жителька Тальнівщини зустріла своє 90-річчя
Марія Олексіївна Субота родом з Волині, більше 60-ти років проживає в селі Поташ на Тальнівщині, тут зустріла своє 90-річчя. Сенс свого життя вбачає у праці. Зростала у багатодітній сім`ї. Серед п`яти дітей була найстаршою. Щоб допомогти родинні вижити у ті тяжкі часи, змушена була йти працювати після 4-го класу на деревообробний цех, хоч неповнолітніх на роботу на завод не брали.
Праця перетворилася на джерело, з якого Марія Субота черпає сили, енергію й снагу. Вона дотримується принципу, про яке говорить народне прислів`я: «Маленька праця краща за велике безділля». А ще багато сил надає дружня підтримка родини. Має прекрасного сина з дружиною, онука. Вже другий рік поспіль син Микола гостює у неї з весни до пізньої осені, допомагає по господарству, доглядає город.
Народилася Марія Субота 1934 року на Волині в селі Човниця. Це був наступний рік після голодного 1933-го. А далі в семирічному віці зазнала Другу Світову війну. Слово «війна» асоціюється з поняттями смерть, сльози, жорстокість, скорбота, сум, відчай, біль, втрата, голод.
–Було дуже страшно, коли люди вмирали від куль та від голоду, – згадує Марія Субота ті смертоносні часи. – Західній Україні приходилося дуже тяжко вижити, бо поляки нас вирізали, а німці розстрілювали. Від німців ховалися під грушами. Від голоду рятував кусочок хліба, який приносила бабуся. Спочатку всі насолоджувалися його запахом, а потім між усіма в родині ділили по крихтах.
А коли минуло 20 літ, зустріла своє єдине кохання на все життя – Володимира. Він приїхав після закінчення технікуму за направленням на роботу на Волинь. Згодом одружилися, працювали, народився син Микола. Але потрібно було доглядати чоловікового дідуся-інваліда Другої Світової війни 1941-1945 років. Сім`я переїхала у Поташ, що на Тальнівщині. Марія Олексіївна працювала спочатку в дитсадочку, згодом на фермі дояркою 10 років, потім в садово-огородній бригаді та на вирощуванні цукрових буряків. Трудового стажу більше 40-ка років. Дуже працьовитою її характеризують усі, хто знає. Характеризуючи Марію Олексіївну, мимоволі згадуєш слова Олександра Довженка, якими він описує свою матір: «Нiчого в свiтi так я не люблю, як саджати що-небудь у землю, щоб проiзростало. Коли вилiзає з землi всяка рослиночка, ото менi радість».
– Не дай, Боже, щоб росла яка бур`янина на городі, – так згадує свою трудящу матір син Микола.
А Лідія Янківська, соціальний працівник, згадує: «Вже два рази останнім часом викликала медиків, але Марія Олексіївна звикла працювати, її не зупинити. Сьогодні проїхала повз них на скутері, посигналила їм, а вона із сином на городі помідори до кілочків прив`язують. Завжди спокійна, врівноважена». Вона відвідує стареньку двічі на тиждень, допомагає по господарству: принести води та дров. Коли є син, то заходить на кілька хвилин до неї, щоб запитати про справи.
Рятували жінку любов рідних, близьких, їх співчуття, милосердя, взаємопідтримка. А ще великою гордістю для матері є син, який після 9-річки пішов навчатися в Шевченківський меліоративний технікум, який закінчив з відзнакою. Батьки раділи успіхам свого сина. Та й він через 2 тижні приїздив додому, не давав за ним сумувати. За направленням працював у Кіровоградській області, потім служба в армії в Криму. Писав листи батькам щоденно. Після армії вирішив навчатися в Рівненському інституті водного господарства на факультеті економіки. Писав листи додому через день, бо приїжджав тільки на канікули. Це додавало батькам сил та енергії, бо знали, що в їхнього сина все добре. Згодом він переїхав у Київ, працював в інституті водного господарства. Болить у нього душа через те, що занепадає та розвалюється це господарство, особливо у воєнний час. Звав маму у Київ, але та вже звикла до власної домівки, яку збудувала зі своїм чоловіком. Не схотіла. Та син турбувався про матір, як правило, дзвонив їй тричі на день. Коли погано почувала себе, їхав на допомогу.
Радіє Марія Олексіївна, коли син приїжджає, все не так сумно, бо сусідів поряд і навпроти уже нема. Чоловік Володимир уже 5 років назад помер. Залишилися 2 сестри: одна на Волині, а друга – в Харкові. Недалеко від домівки є невеличкий кіоск-магазин, який вона часто відвідує, щоб дізнатися якісь новини в селі.
А на день народження на 90-річчя завітали до Марії Суботи гості: від Ради ветеранів та культури села Ольга Мачуська, соціальний працівник Лідія Янківська, Варвара Куропятнікова – сусідка, привітали її з ювілеєм. Маріє Олексіївно, ми приєднуємося до всіх побажань, які прозвучали Вам у ювілейний день. Бажаємо, щоб кожен день Ви зустрічали з радістю, з усмішкою та добрим настроєм, міцного здоров`я на многії літа під мирним небом України, енергії та наснаги, любові та уваги рідних і близьких! Бажаємо Вам дочекатися Перемоги у війні з росією.
Марія БІРЧЕНКО
