Атовець з Тального: «Пішов на війну, аби помститись за свого товариша Сергія Ярошенка»

►На рубежі

Ми продовжуємо рубрику «На рубежі», в якій розповідаємо про атовців, їхні історії, життя на передовій та після повернення. Вони всі різні: за віком, професіями та віросповіданням. Але, коли прийшла війна, ці люди покинули домівки, родини, дивани, телевізори, футбол, роботи й пішли захищати свою землю, хвиля за хвилею. Палка любов до своєї країни, бажання захистити своє майбутнє і майбутнє своїх дітей змусили їх взяти до рук зброю. Хтось із них й донині служить, а хтось повернувся у мирне життя та спробував знайти себе наново.
Отже, наступним співрозмовником нашої рубрики став 34-річний тальнівчанин Ігор Матеєнко. Попри те, що всі рідні були проти того, аби він ішов на війну, Ігор зробив свій вибір – в 2015 році пішов добровольцем. Чоловік згадує: «Найбільша і найважливіша причина, чому я поїхав в зону АТО – це помста за мого товариша Сергія Ярошенка, який один із перших загинув, борючись за мир і спокій України. Ось саме це для мене стало поштовхом до того, що можна було якраз поїхати у зону бойових дій, взяти безпосередню участь. Це мене так стимулювало, що я був готовий на все», – розповідає.
Так, спочатку добровольця відправили в Львів на тренування, а далі в Хмельницький – 8-й окремий полк спеціального призначення, який входить до складу об’єднаних сил швидкого реагування.
– Навчання багато дали. Вже коли ми виїжджали в зону бойових дій, то були підготовлені як морально, так і фізично. Нас відправили в Краматорськ, там ми виконували всі поставлені перед нами задачі: вели розвідку, спостерігали за постами, проводили операції з порятунку, перевіряли та очищали від боєприпасів території. На передову виїжджали тільки за наказом, – продовжує співрозмовник. – Ще до того, як я поїхав в зону АТО, один із воїнів мені сказав: «Один раз там побуваєш – ніколи не забудеш». Так і є. Страшно було, але згодом звикаєш. Там зовсім інше життя, не таке як тут, на мирній території. Словами це важко описати. Поки не побуваєш там, не зрозумієш, про що я. Та все, що я побачив та пережив за цей період, змінило мої погляди. З побратимами дуже здружились, були як одна сім’я. Та й зараз досі спілкуємось, телефонуємо один одному, приїжджаємо.
Ігор Матеєнко відслужив на Сході трохи більше ніж пів року. Ніколи не приховував, що думає знову туди повернутись. Каже, що як тільки з’явиться можливість – поїде. А коли закінчиться війна, чоловік мріє жити звичним життям. Аби забути жахіття війни, вільно ходити по землі, не боятись, і не чути вибухів та шуму.
«Цей період багато чого змінив у моєму житті, поки плани на майбутнє не будую, бо війна ще не закінчилася», – каже.

Катерина КІХТЕНКО