Атовець з Тальнівщини розповів про службу на легендарному «Дракоші»

► На рубежі

«Без гальм набагато гірше в тилу…»

З учасником АТО Русланом Макодзебою з Білашок наша розмова тривала майже дві години. За цей час чоловік, майже до дрібниць, переповідав про те, як і де служив, що доводилося бачити на власні очі у зоні проведення бойових дій. Свого часу під час проходження строкової служби у 61-му самохідно-артилерійському полку був водієм заряджаючого БМ-21 система «Град». Пізніше деякий час працював на ТОВ «Промінь» у рідному селі, їздив на роботу і за кордон. Однак події Майдану, а потім і початок війни на Сході внесли в життя чоловіка власні корективи.
У 2014 році отримав першу повістку з військкомату. Пригадує, як сказали готуватися, направили на медогляд. Потім дізнався, що його зарахували до роти територіальної оборони (м. Тальне). До АТО Руслан Миколайович потрапить тільки через рік. І досі пам’ятає, як тоді ненароком пожартував у коридорі військкомату у Тальному. Як запитали, чому прийшов і до кого, відповів: «Я вирішив за оголошенням прийти. Це ж туристична фірма? Гарячі путівки, «олл енклюзів?», – запитав тоді. Каже, зрозуміли його жарт не зразу, однак не так вже й довго міркували. Повістку видали на 28 квітня 2015 року. Так, Макодзеба опинився на Яворівському полігоні, у навчальному центрі «Острог» (7-ма рота), де отримав 4-й розряд за спеціальністю «Кранівник». Як пояснив, ця спеціальність у військовій справі – річ затребувана, адже застосовується і при будівництві бліндажів, блокпостів, переміщення танків і т. д..
За рознарядкою чоловік потрапив до 18-го окремого мотопіхотного батальйону (м. Одеса). Почалися службові будні.
– Заїхали на Зорю. Дали нам бліндаж «Окоп» – це довга перекрита траншея. Ми почали чистити його. Коли хлопці зайшли, кажуть, щоб піднімалися наверх. Піднялися, а там – «концерт»: навпроти Павлополя стояли кадирівці, а на Черненка – козачки. Після 9-ї вечора вони починали між собою «лупашитись». На той час це в них була стандартна процедура», – розповів атовець.
Під час служби траплялося всякого. Та найбільше, мабуть, йому в пам’ятку, як отримав у червні 2015 року ключі від легендарного Урала, який мав власне ім’я – «Дракоша». Так, у складі 1-ї роти 18-го батальйону почав їздити на масивній гучній військовій машині. На ній об’їздив за період служби чи не весь Донбас. Каже, не був тільки у секторі С. Жартує та пояснює, що з хлопцями називали себе окремим одеським циганським батальйоном, адже часто змінювали позиції: «Уявляєте, що означає переїхати на інше місце з усім майном? Ти все возиш із собою: зимове, літнє, пічки. Повірте, на одному місці камінь мохом обростає, а 3 переїзди прирівнюються до однієї пожежі», – пояснив Макодзеба. Пригадує, як їздив на «Дракоші» у Маріуполь – отримати пальне. Це був, фактично, перший самостійний виїзд чоловіка на цій машині. Якраз у місті планувався парад. На нього чоловік потрапив: «Бачив парад. Він був скромним, але мені сподобався». Каже, їздив на Уралі переважно без гальм (з липня 2015-го).
– У Маріуполі мені видали запчастини. Як виявилось, браковані. А що робити? Треба було їхати, бо людям треба вода, їжа, боєприпаси. Одне, що вдалося реанімувати – ручник. Якщо блокпост внизу десь, під’їжджаєш до нього – першу передачу включив, щоб ледве їхало – вискакуєш на підніжку, хлопцям: «Так, ось пропуск, ось паролі». А на зворотному шляху по-любому зупинюся. А як зараз машина не стає – от що я зроблю? А коли вже на підйом їдеш – заглушив. Потім ручника, зробив – раз, став, нормально. Ручник той горів, треба було часто ремонтувати, але хоч якось можна було пригальмовувати і зупинятись. Без гальм набагато гірше в тилу – там машини цивільні, а на передовій ти в лісі – де став, там і став. Війна – це дуже дорого. Рахували якось розхід пального на Урал – менше 75-ти літрів на 100 км не виходило. Хоча мені видавали 45 на 100. В мене в машині було 60 літрів власного дизеля, про всяк випадок.
Руслан Миколайович кермував Уралом не один місяць: «Це була машина 1977 року випуску, це був перший випуск дизельних Уралів. Він мене слухався, тому що я на три роки старший. Не підводив. В нього свій характер – сам по собі. Він більш заслужений, ніж я», – сказав атовець.

Ольга ОСІЯНЕНКО