Вісті Черкащини Андріївські вечорниці в школі на Тальнівщині: Як діти торкнулися давніх звичаїв
Минулого тижня Майданецька школа ожила, мов справжня українська хата на свято Андрія. Усе повітря було наповнене духом Калити й щирими піснями. Діти, як наші предки, співали, жартували, ворожили й, здавалося, відкривали для себе ці давні звичаї вперше.
Господиня в хаті
Свято проходило в шкільному музеї, який цього дня став справжньою українською хатою! Там гостей зустрічала Господиня Віра Оверченко. Дівчата у своїх найкращих вишиванках підходили до неї. А барвисті стрічки в їхньому волоссі лише підкреслювали цю урочисту красу. Перші пісні – «Зелене жито», «Гості», «Іду до хати» – наче перенесли присутніх у часи бабусь та прабабусь. Цей лагідний спів знову, як і багато років тому, оживив давню українську традицію.
Тісто для Калити й давній звичай випікання
Опісля Господиня почала розмову про Калиту. Це ж тепле родинне свято завжди сповнене добрих жартів!
Діти охоче зібралися біля столу, щоб замішувати тісто. Організатори показали, як в українському селі випікали цей обрядовий хліб. До борошна додавали солодощі й родзинки, у давні часи – сухофрукти. Усі уважно слухали, як пояснювали давні рецепти, і хотіли взяти участь у замішуванні тіста.
А де ж пекти? Звісно, у справжній печі! У куточку нашого шкільного музею, де зібрані старовинні речі, стоїть мальована піч. Учасники свята дружно «розпалювали дрова», а потім обережно «садили» тісто, ніби в справжню глиняну піч. Атмосфера була така щира і жива, що один із хлопців, озирнувшись, навіть запитав: «А чи не запахло вже випічкою?»
Звичай ворожити
Поки Калита «пеклася», учні перейшли до найцікавішої частини Андріївських вечорниць – ворожіння. Ці стародавні обряди завжди приваблювали і дівчат, і хлопців.
Вишнева гілочка
Кожна дівчина отримала невеличку гілочку вишні. Згідно зі звичаєм, якщо вона розквітне до Різдва, то дівчина зустріне свого судженого. Дівчата тримали ці галузочки з великою обережністю, адже в кожній із них була закладена маленька мрія!
Хто він за професією?
У великій глиняній макітрі були заховані різні предмети, що символізували професію майбутнього чоловіка. Тут були і гайковий ключ, і медична шапочка, і ручка. Кожна дівчинка по черзі витягувала щось одне. Сміху було багато!
Кидання чобота
Також згадали про ще один давній обряд – кидання чобота через хату. Пані Віра пояснила дітям, що в ті часи хати були низенькі й маленькі, тому через них легко було перекинути взуття. Робили це, щоб дізнатися, з якого боку прийде майбутній чоловік. Це розповідь викликала щире захоплення, особливо в молодших школярів.
Кусання Калити
Ось і настав найвеселіший момент вечорниць!
Коли готову Калиту нарешті урочисто дістали з «печі», усі діти завмерли. Дівчата заспівали нових пісень і високо піднесли круглий запашний корж над головами. Калита обійшла коло, переходячи з рук до рук, несучи із собою тепло та радість: «Ой Калита-Калита з чого ж ти іспечена?» «Із жита-пшениці й сонечка доброго», – відповідали діти на питання.
Згодом усі учасники свята стали в коло. За давнім звичаєм, хлопці та дівчата брали до рук рогачі й лопати та вигукували: «Їду-їду Калиту кусати!»
Але їхній намір одразу ж «забороняв» Писар. Він важливо виступав уперед, жартував та викрикував кумедні фрази, вимагаючи, щоб учасники заспівали, станцювали або розповіли вірш. Діти охоче співали, стрибали через рогачі, декламували віршики, адже кожен хотів посмакувати бодай маленьким шматочком цього святкового коржа!
Для найменших, першокласників, це було справжнє відкриття української традиції. Вони вдивлялися у все широко розкритими очима, ловили кожен рух і кожен жарт.
Солодке завершення
Коли всі нарешті повеселилися досхочу, настав час для солодкого частування.
Наприкінці вечора батьки кожного класу внесли до зали власноруч приготовані Калити та різні солодощі. Господиня школи обережно нарізала пригощання. Діти із задоволенням смакували. Дякували за цей теплий, затишний вечір, що подарував їм можливість так близько доторкнутися до справжньої української казки – наших давніх звичаїв.
Післяслово
Андріївські вечорниці в Майданецькій школі стали справжнім святом народної душі – живим та щирим.
Такі зустрічі відкривають дітям багатий світ українських обрядів, які ми всі зобов’язані берегти. Нехай вони й надалі зігрівають серця, приносячи їм сміх, світло й трохи передноворічного дива.
Наталія ГОЛОВЕЦЬКА
