Адміністраторка з Тальнівщини переконана, що на селі працьовита людина не пропаде

– Я не люблю багатоповерхівок, – розповідає Ольга Іванівна Калина, жителька Онопріївки, що на Черкащині. – І запах міста не люблю зовсім. Мені село подобається: стати ногами на землю, зірвати ягоду з дерева.
Жінка народилася і виросла у маленькому містечку на Кіровоградщині, у багатодітній сім’ї, де було 5-ро дітей. Пригадує, як її мама купувала кіло полуниці на всіх і не знали, як поділити її, щоб усім вистачило. Ольга Іванівна переконана, що роботяща людина в селі не пропаде: житло – недорого, з комунальних послуг – хіба за світло заплатити треба, і, звісно, купити дров на зиму. На городі можна виростити все, щоб більш-менш забезпечити сім’ю харчами, можна тримати господарство. До речі, жінка й досі тримає корову, що в нас час стає рідкістю. Каже, щоб село відродилося і молодь залишалася, потрібні робочі місця. Разом з тим, зараз у нас, як і у всьому світі, молодь повинна бути мобільною: наприклад, працювати вахтовим методом. Робота онлайн, на її думку, теж може стати ковтком свіжого повітря для молодих сімей на селі.
Ольга Калина 28 років пропрацювала в Онопріївській школі: спочатку вчителем музики, останній час – англійської мови та музичного мистецтва. Каже, переїхали до села, бо влаштовувало, що була й робота, і житло. Цього року школу закрили. Маючи підтримку від людей, вирішила спробувати свої сили на посаді спеціаліста з адміністративних послуг. Каже, якби і не пройшла конкурс, вдома б не сиділа: «Зараз задумуюся, – розповідає Ольга Іванівна. – Я людина творча, більше вчитель, ніж паперовий черв’як», – сміється. Конкурс пройшла і з 21 липня приступила до роботи.
Оскільки жінка має правову освіту, розібратися з законодавством їй неважко. До неї, як і колись у сільську раду, йдуть люди вирішувати абсолютно всі питання. І не тільки довідку взяти чи оформити субсидію, а часто й вирішити конфлікти – наприклад, дерево на межі зрізати треба, а не дійдуть згоди. Ситуації бувають різні: «Іноді такі, що для когось це може здаватися комічним, а для людини – це трагедія», – пояснює адміністраторка.

Ольга Іванівна зізнається, що з паперами працювати не любить. Ділиться, що зараз у громаді намагаються навести лад з документацією, і додає, що Онопріївка – не виняток, бо з документами тут, як і повсюди, порядку не було. Зокрема, багато хат у селі – непереоформлені. Часом, будинки без переоформлення вже встигли пройти через кілька рук. Тож останнім тепер клопіт: «Щоб оформити хату, треба знайти крайнього спадкоємця, – каже Калина. – Оформляти на нього, а потім на себе. Це надзвичайно довго, дорого і складно». У селі, каже, все частіше земельні ділянки розорюють, старенькі хати на них – розбирають. Пояснює, усе тому, що приватизувати таку ділянку, якщо розвалити всі будівлі, дешевше.
Як і в будь-якому іншому селі на Тальнівщині, в Онопріївці теж треба вирішувати наболіле. Як зізнається Ольга Іванівна, дуже важко спонукати людей прибирати територію, прилеглу до їхніх приватних ділянок: «Вмовити людей поприбирати, де не їхня територія, – це проблема, – каже. – Багато хто вирішив: є товариші по благоустрою – значить, вони все зроблять». Адміністраторка повідала, що у селі люди собі ціну знають, тому, як іти на мінімальну зарплату працювати, краще їхати на заробітки. Роботу своїх працівників з благоустрою жінка контролює. Оскільки вони без машини, то їй треба й бензин для мотокоси їм привезти, і ті ж запчастини. Каже, косу мають слабеньку, і 2 цвинтарі площею по кілька гектарів кожен, що вкриті молодими гілочками, обкосити нелегко. Зверталася до КП «Тальне-Сервіс», бо гілля назбиралося від весни чимало – перебити на щепу: «Сказали, що техніка така є, але бере тільки тоненькі гілочки, – каже адміністраторка. – Що мені ті тоненькі гілочки? Порадили викопати яму і компостувати. А в мене стоять купи цього гілля. То мені треба котлован викопати? Куди мені його діти? І це не тільки в мене така проблема. Те саме буде і з листям». Великою проблемою в Онопріївці є також спалювання стерні: її, збираючи врожай, залишають в коліно заввишки: «Люди мусять це робити, – ділиться Ольга Іванівна. – Стерня висока, довга солома – не приореться. А за все заплатити – змолотити, виорати, культивацію провести – це нереально».
Щоб добратися жителям Онопріївки до Тального, як зазначає адміністраторка, треба або наймати транспорт (а це 300 гривень за раз), або підсідати до когось, хто їде в місто.
– Це реальна проблема, – каже Ольга Іванівна. – З автобусами можна зрозуміти Накопюка: якщо він проплатить автобус, приїде в село, а в нас сяде 2-3 пенсіонери, ясно, що бізнес страждає. Кажу людям: забудьтеся, комунізм закінчився, вже кругом – бізнес. Дуже важко таке пояснити старій людині, яка привикла, що це все – держава.

Ольга ОСІЯНЕНКО