Вісті Черкащини Від Тального до Чернігова: долі, що витримали репресії та війну
Пошук власних коренів іноді перетворюється на подорож у глибини минулого, де оживають майже забуті історії. Саме так сталося з Олександром Панасюком із Чернігова, який у 2014 році, переглядаючи сімейні архіви, натрапив на старі фотографії. «Хто ці люди?» – запитав він у батька. Той пояснив, що на знімках – його дядьки й тітки: п’ятеро братів і три сестри. Покоління, що вистояло крізь репресії та війну.
Про цю родину, її втрати, силу й пам’ять, чоловік розповів нам особисто – щиро, з глибокою вдячністю до тих, чиї обличчя збереглися на знімках.
Родинне коріння
Василь Іванович Панасюк, прадід Олександра, був людиною честі й відваги. Служив у царській армії, де його життя змінилося назавжди. Під час російсько-турецької війни 1877–1878 років він урятував одного з представників родини Шувалових. Після служби Василь Іванович отримав посаду магазинера на цукровому заводі в Тальному. Він керував господарською частиною з тією ж самою відповідальністю, з якою колись тримав у руках зброю.
Його син Сергій зростав у цьому ритмі праці, серед запаху цукру й гулу машин. Життя подарувало йому несподівану зустріч з Поліною Олександрівною Буковською – покоївкою з тихим голосом і добрими очима. Вони побралися, і з того часу їхня родина стала частиною великої історії міста з усіма його радощами, війнами, втратами й надіями.
Родинні зв’язки простяглися далі. Дарія Олександрівна Колотилова-Буковська, сестра Поліни, залишила глибокий слід у правничій історії Чернігівщини. У 1930-х роках, коли страх і цензура панували над суспільством, вона проявила рідкісну для того часу мужність – не боялася говорити правду, навіть коли це загрожувало її свободі. Її ім’я стало символом справедливості, а спогади про неї – джерелом натхнення для тих, хто шукав світло в мороці тоталітарного режиму.
Освіта та шлях до служіння
Народившись 14 березня 1891 року в Тальному, Дарія виросла в міщанській родині, де цінували освіту та працьовитість. Її прагнення до знань привело до здобуття фаху, що відкрив двері до державної служби. Вступ до ВКП(б) став не лише політичним кроком, а й викликом для жінки того часу. У світі, де жіночі голоси часто залишалися непочутими, вона обрала шлях впливу та відповідальності.
Родинна солідарність у часи репресій
У 1930-х роках, коли страх став щоденною реальністю, Дарія Колотилова-Буковська не відвернулася від близьких. Сестра Поліна та її сім’я зазнали переслідувань, і Дарія, попри ризики, намагалася захистити їх. Особливо болісною була історія двоюрідного брата – Олексія Панасюка, талановитого математика. Його арешти у 1933 та 1937 роках стали ударом для всієї родини. Прокурорка зверталася до високих інстанцій, намагаючись урятувати його, але система виявилася невблаганною. У 1939 році, за офіційною версією, чоловік помер від запалення легень. Реабілітація стала запізнілим визнанням того, що правда була на його боці.
Принциповість на службі закону
У протоколах зафіксовано: 7 травня 1939 року Дарія виступила на засіданні райкому КП(б)У з доповіддю про розтрату в Янівському сільпо. Завідувач магазину Іван Синиця привласнив понад 3 600 рублів і знищив накладні. Дарія наполягала на його виключенні з партії та передачі справи до суду. Її позиція була чіткою: закон має діяти незалежно від посад і зв’язків. Це був приклад прямої, суворої реакції — не політичної, а правової. Ми можемо лише сподіватися, що Дарія не була причетна до «розстрільних справ». Тим більше, що сама добре знала, якою страшною може бути ціна людської гідності в часи терору.
Після війни – з гідністю й болем
Друга світова війна принесла нові випробування. Разом з доньками Мілею та Оленою Дарія евакуювалася до Молотовської області (нині – Пермський край). Саме там сталася трагедія: маленька Олена, якій не виповнилося й трьох років, померла. Ця втрата залишила глибокий слід у житті матері.
Після завершення війни Колотилова-Буковська повернулася до Чернігова й знову працювала в прокуратурі – сувора, вимоглива, але справедлива. Її принциповість не зникла з роками, і навіть у 2000-х колеги згадували її як приклад чесності, сили характеру й професійної гідності.
Ім’я Дарії Олександрівни не ввійшло до підручників історії. Але воно залишилося в пам’яті міста: у спогадах тих, хто знав її особисто, працював поруч чи звертався до неї по правду. Ця жінка, незважаючи на десятиліття великого страху, зуміла зберегти людяність, захищати закон і підтримувати близьких, ризикуючи власним становищем.
Дарія Олександрівна Колотилова-Буковська – одна з тих, хто йшов проти течії. І саме тому її слід не в архівах, а в людських серцях.
Наталія ГОЛОВЕЦЬКА
