Про родину Безвітрих з Тального та мрії, що збулися

«Команди здаватися у нас не було!»

Ця історія бере початок із кінця 90-х років. Саме тоді, у 1999 році, після навчання 19-річна Алла Безвітра повідомила рідних про те, що має мрію – торгувати. До цього в родині ніхто цією справою не займався, проте ініціативу доньки батьки підтримали.

–Вирішила, що почну з побутової хімії: пральних порошків, мила, – розповідає жінка. – По товар їздила в Одесу на 7 км разом з іншими місцевими продавцями. Першу поїздку пам’ятаю, як ніби це було вчора: ніч, бус, водій, який підказує дорогу до ринку, та тільки один торговий ряд з-поміж десятків, у якому зробила перші покупки. Раділа й одночасно було страшно. Думала: а що, як не вийде? Це ж тих порошків на цілий рік вистачить, щоб прати.

Але наполегливість, вдача та терпіння з часом дали результат. Спочатку розкладала товар на столику просто неба. Ті часи Алла згадує, як страшний сон, адже докучали дощі, спека та морози. Згодом, порадившись у сімейному колі, вирішили сконструювати металевий ларьок.

–Його зварив власними руками мій чоловік Сергій. Це його заслуга, однозначно. Він – моя опора. Завжди відчуваю його підтримку, – розповідає Алла. – Відтоді я почала потроху розширяти асортимент: рушнички, шкарпетки, колготи, нижня білизна.

–А потім ми придбали палатку, з якою почали виїжджати на центральний ринок, – додає до слів дружини Сергій.

У родині Безвітрих народилося з різницею у 5 років двоє діток: Богдан та Вікторія. Алла згадує, як брала їх маленькими із собою, в ларьок. Так вона змогла поєднати улюблену справу та радість материнства. На підмогу молодим батькам завжди приходили рідні: бабусі та дідусі брали онучат до себе.

–Було важко, але ми завжди підтримували один одного, – каже Сергій. – Ми мали ціль і працювали на повну силу. Зараз вже діти нам допомагають – діляться своїми ідеями, ми приймаємо рішення разом.

–Завдяки цьому збулася ще одна моя мрія, – додає Алла. – Команди здаватися у нас не було! – жартує.

Нашу розмову за чашкою ароматної кави у затишному сучасному бутіку «Вікторія», що неподалік від санаторної школи, перериває голос. Це до магазину Алли та Сергія Безвітрих завітав черговий покупець: «Почуваюсь тут, як удома, – каже жінка, цікавиться бузковими кофтинками. – Алла завжди і порадить, і підкаже. Приємно сюди зайти завжди».

Ольга ОСІЯНЕНКО