Краєзнавиця з Катеринопільщини розповіла, що таке дідух та чому він має бути на різдвяному столі

Довгі роки російської, а потім радянської окупації витравили з нашого життя чимало народних вірувань і традицій. Торкнулось це і Катеринопільщини та Звенигородщини в цілому. Щобільше, ми мало не втратили мову, оскільки нам нав’язували стереотип, що українська мова – це мова навіть не селян, поміж яких було багато освічених, інтелігентних людей, а «селюків» – неосвічених верств населення.

Нині ж багато українців замислилися, ким вони є та чим відрізняються від інших народів. І з’ясовується, що багато чим: в нас цікава самобутня культура, солов’їна мова, глибокі та древні традиції.

Напередодні різдвяних свят багато етносів прикрашають ялинки. В радянському союзі ж ялинку ставили під новий рік. І ми донедавна так робили, бо так нас навчили. Новорічна ялинка вперше з’явилась за ініціативою радянського партійного пропагандиста Павла Постишева у 1935 році як заміна різдвяній ялинці.

Однак зараз дехто відкрито себе запитує: ялинка чи дідух? Адже наші ще більш давні предки шанували дідуха, а не ялинку.

Відповідь на це дала краєзнавця з Мокрої Калигірки із промовистим прізвищем – Людмила Дідук. З її слів, дідух – це різдвяна прикраса, яка є обов’язковою в багатьох українських будинках. Це солом’яний оберіг, дух предків, дідів, збереження традицій і пам’яті родини. Дідух ще називають дідо, дідочок, коляда – останній обжинковий сніп.

«Цікаво, що дідух існував серед українців ще в дохристиянські часи, – розповідає Людмила Тимофіївна. – Дідухом тоді називали «дух пращурів». З приходом християнства його почали обов’язково ставити на покуті у Святвечір, коли за святковим столом збиралася вся родина. Наші предки вірили, що в дідух вселяються душі покійних, які приходять святкувати Різдво з живими членами сім’ї. Слово «дідух» означає «найстаріший». Його вважали оберегом від злих сил. Часто дідух додатково прикрашали. Колись дідуха ставили замість різдвяної ялинки. Святковий сніп (дідух) залишався в оселі тиждень. Подекуди його навіть залишали до Водохреща (6 січня). Він був символом затишку, святкового настрою, святковості. Навіть часто в народі казали: «Дідух до хати – біда з хати. Дідух – традиційний символ українських першоджерел, він допомагає принести у родину небуденну радість, затишок, святковість та пам’ять про наших предків».

Зауважимо, краєзнавця не лише розповідає про цей різдвяний оберіг, а й уміє його виготовляти. Побачити справжній дідух та прослухати майстер-клас із його виготовлення можна у музеї культури та побуту с. Мокра Калигірка, яким керує Людмила Тимофіївна. Дідух завжди займає там почесне місце.

«Вивчаймо та зберігаймо наші традиції. Вони прекрасні, добрі, чисті. З прийдешніми святами! З великою вдячністю ЗСУ за кожен прожитий день, за працю нашу та навчання дітей в освітніх закладах», – наголошує мокрокалигірська берегиня.

Марина КАМІНСЬКА