5-ро неповнолітніх дітей із Гуляйки, що на Тальнівщині, потребують допомоги кожного з нас

Минулого тижня редакція газети «Новий Дзвін» разом з організатором дитячого табору «Дружболандії» Григорієм Мар’янчуком та його дружиною поїхали до с. Гуляйка, що на Тальнівщині, у якому в жахливих умовах проживає 5-ро неповнолітніх дітей: Софія (7 років), Мирослава (6 років), Ульяна (5 років), Едик (12 років) та Влад (14 років). Для дружболандців ця поїздка була не першою. Діти майже рік (виповниться в липні), як живуть без мами.

В неї гроші кінчилися, бо діти повиростали, вона задерла голову і поїхала на Київ, – каже про матір сільський голова Юрій Книш. – Ми що тільки не робили: дзвонили, просили. В них же тут 14 душ родичів живе. Якась така сім’я, що не можна дати толку. Дітей жалко. Ми і з директором школи ходили, і я, всі ходять.

Опікується, як може, дітьми батько. У сільраді кажуть, що він ходить на роботу, працює на підприємстві у Заліському. Одна біда – заглядає до чарки, щойно з’являються гроші. Часто не ночує вдома, діти в цей час віддані самі собі. Віддавати чи відмовлятися від них батько не збирається.

Він чоловік не пропащий, – кажуть у селі. – Якби йому жінку добру, яка б на 5-ро дітей пішла. Бо жалко таку сім’ю роз’єднувати.

Коли ми під’їхали до будинку, нам назустріч вийшли старші хлопці. З радістю допомагали занести до хати привезені нами речі, одяг, взуття, пакети з продуктами. Дещо ми купили, щось принесли з дому – речі, взуття, з яких повиростали наші діти. На кошти, які надав благодійник Володимир Петрович Мовчан, купили продукти. За мить до нас прибігло і трійко дівчаток. Сказати, що виглядали вони недоглянутими – це нічого не сказати. У брудному одязі, незачесані, дівчатка майже відразу пішли з нами на контакт. Кожна хотіла щось розказати, показати, де сплять, що їдять. До речі, їсти вміє готувати Едик. Каже, що варить каші та супи. Іноді готує дітям батько. Але щоб приготувати щось, потрібно розтопити у плиті. Хлопець мріє стати поваром чи футболістом. Останнім хоче бути і Влад. Брати кажуть, що грають у футбольній команді у школі.

У веранді, щойно заходиш до хати, шеренгою виструнчені мішки з мотлохом – дорослими речами, якісь старі миски, рукомийник, на підлозі – сміття. З електрикою – плачевна ситуація: майже всюди – скрутки з дротів. Кажуть, що за використання світла – кількатисячні борги. Їх гасити нікому. Сільська рада каже, що грошей у бюджеті катма, тому допомогти нічим. Щоб придбати у селі придатний для житла будинок, потрібно щонайменше 30 тисяч гривень.

У кухні – кілька стільців, столиків та занедбана кухонна стінка. На підлозі – голі дошки. Далі в кімнатці з обідраними шпалерами – ліжко та матрац. На них сплять хлопці. Про чисту постіль, більше того – її наявність, тут ніхто давно не чув. Тут же – недобудована груба, на місці майбутнього комина старою ковдрою прикрита діра у стелі. Едик каже, що була пожежа, гасили самі. У сусідній кімнаті – зі стелею взагалі біда, вона частково впала від перепаду температури, на світ Божий (над ліжками, де сплять дівчатка!) у стелі зіяють дошки. Ця ж сама стеля просіла гойдалкою у іншому місці. Ніхто не знає, коли вона впаде! Привезені нами речі ніде скласти, меблів немає. Із іграшок – «напів лайка – напів дворняга» пес та козеня Маша. Хтось дав його, щоб дітям забавка була.

Малеча з жадністю береться їсти яблука та банани. Розказує, хто про що мріє, поки розчісуємо закудлане волоссячко і заплітаємо косички. Все це – ледь стримуючи сльози.

А я хочу бути поліцейським, – каже Мирослава, – щоб людей захищати.

А я – ветеринаром, – додає швиденько Ульяна.

Я буду лікарем, щоб для людей, – щебече найстарша Софійка. – Я вже в третій клас перейшла, а вони (показує на сестричок) – у цьому році підуть у школу.

Отак, розмовляючи, коли зробили зачіски, взялися до переодягання. Тепер було з чого вибрати: Мирослава облюбувала барвисте платтячко, Софія – кофтинку. Не можна було без болю дивитися, як діти радіють елементарним речам. Серце обливалося кров’ю. Цікаво, що одягу, окрім того, що був одягнутий на дітях, ми не побачили. Воду, щоб помитися, як розказали хлопці, вони тягнуть із криниці, що на подвір’ї, гріють у виварці на дров’яній плиті. Влад каже, що навіть дівчат вміє заплітати, вчителька у школі навчила.

Біля хати, де живуть діти, є город. Цього року його посадили, на відміну від минулого. Односельці пообіцяли, що прийдуть і посапають.

Сільський голова каже, що родичі дітьми займатися не хочуть. І що допомогу їм ми не перші привозимо. Проте нема з неї толку, бо діти ради дати собі самі не можуть.

Ви приїдьте через два місяці і побачите, що там буде, – каже секретар сільради.

Все це зрозуміло. Звісно, одяг забрудниться вже за перших кілька днів. Ясно, що прати його буде нікому. Певна річ, що діти не зможуть тримати в порядку будинок, до того ж, аварійний. Тому діяти потрібно вже сьогодні. Братися до справи: навести лад у хаті, прибрати, повимивати, пофарбувати, вкидати наново стелю, домурувати комин. Допомогти зробити це нам пообіцяв сільський голова. Сказав, що знайде людей, привезе піску та глини накопає, придбає кілька банок фарби, що подбає про те, аби дітям плиту організувати, щоб мали на чому їсти зварити та нагріти води. Заручилися ми підтримкою Тальнівської РДА. У переліку тих, хто знає про цю родину (з того, що почули від односельців та сільського голови), жодним чином про Тальнівську райраду не йшлося. Вже не кажучи про якусь фінансову підтримку чи реальні дії. Не дивно, оскільки для голови райради Валентини Любомської, займатися благодійністю – справа неприпустима. Та й уся її діяльність зводиться до направлення-перенаправлення листів, звернень та відповідей на запити. До дітей їй діла нема жодного. Після публікації відео у соцмережі «Фейсбук», про цю сім’ю дізналося багато людей. Сподіваємося, що вони долучаться до нас 14 червня на 9.00, у неділю, і ми спільними зусиллями зробимо хоча б косметичний ремонт у будинку. Тому звертаємося до всіх небайдужих з проханням відгукнутися. З собою брати рукавички, віники, засоби для миття, ганчірки, інше приладдя для прибирання. Будемо раді бачити кожного! Повірте, добро повертається сторицею! Хто бажає допомогти діткам фінансово, кошти може переказати на карту ПриватБанку 4149 4391 0269 9851 Григорій Мар’янчук

Ольга ОСІЯНЕНКО, Анна ДРАГУН