“Змислом мого життя було, є і буде Україна вільна без хлопа і без пана”: 114 років тому народився ідеолог українського націоналізму Ярослав Стецько

“Еспресо.Захід” у день його народження розповідає надзвичайно цікаву історію життя провідника українського націоналізму.

Дитинство Ярослава Стецька

Ярослав Стецько народився в родині священника. Його назвали на честь князя Ярослава Мудрого. Дитинство припало на буремні роки Першої світової й польсько-української воєн.

Влітку 1920-го у селище, де жила сім’я, увійшли червоноармійці. Батько Ярослава з парафіянами сховав церковне золото, срібло та дзвони. Однак знайшовся зрадник, тож більшовики увірвалися до храму, привівши сюди ж пароха з дружиною і трьома дітьми, яких вишикували перед вівтарем. Від червоного комісара священник почув: “Поп, єслі нє скажеш, гдє спрятал колокола, тєбя і твоіх щенков расстрєляєм”. Порахувавши до трьох і не дочекавшись відповіді, вистрілив “холостим”. Отець Семен зомлів. Комісар копнув нерухоме тіло і промовив: “Поп подох, і щенки єго тоже подохнут”. Ця зустріч похитнула здоров’я о. Семена, через три роки він помер.

Після смерті батька сім’ї довелося важко. Одинадцятирічний Ярослав часто ходив до іншого села, де його дядько Володимир Чубатий служив парохом. Місцеві мешканці та родина збирали для них харчі й одяг, які хлопець приносив додому. Згодом Володимир Чубатий перейшов на колишню парафію отця Семена й безпосередньо взяв опіку над родиною брата.

У 1925 році Ярослав вступив до Тернопільської гімназії. Вихідні проводив у дядька, який мав багату бібліотеку, і перечитав майже всі книжки.

Він рано взяв на себе відповідальність за сім’ю: після закінчення навчання читав лекції гімназистам і готував дітей до вступу в гімназію. З юних років захоплювався українською національною ідеєю та відкрито підкреслював своє українське походження. У неділю до церкви завжди вдягався по-українськи й на зауваження щодо такого вбрання відповідав: “Українцеві слід мати не лише українську душу, а й вигляд українця”.

Початок боротьби

У студентські роки Ярослав Стецько долучився до українського націоналістичного руху. Спершу вступив до студентської націоналістичної організації, а згодом — до підпільної Української Військової Організації. Із моменту створення ОУН він одразу став її учасником.

У 1930 році Стецько очолив окружний провід ОУН на Тернопіллі. Того ж року польська поліція заарештувала його за підозрою в участі в саботажних акціях, однак за кілька місяців звільнила через брак доказів. У 1931 році Ярослава призначили ідеологічним та вишкільним референтом Проводу Юнацтва ОУН ЗУЗ. Паралельно він редагував підпільні видання “Бюлетень”, “Юнацтво” та “Юнак”.

Наступного року Стецько став ідеологічним референтом Крайової екзекутиви ОУН на ЗУЗ. За спогадами мешканців Великого Глибочка, він перетворив домівки своїх дядьків — Василя й Миколи, членів ОУН, — на місця зборів молодих націоналістів. Під час цих зустрічей учасники вивчали спеціалізовану літературу, що формувала їхній світогляд.

Читайте також: Бандера поза легендою: цікаві факти без міфів і плакатів

За націоналістичні переконання та працю в ОУН Стецька тричі заарештовувала польська влада. Востаннє був засуджений під час “Львівського процесу” 1936 року. На процесі в останньому слові заявив: “Я виконував свій обов’язок, що мені диктувала моя приналежність до української суспільности. Я визнаю, що українська держава існує. Існує потенціально в серцях українського народу. Не існує поки що реально, але існує морально і правно в душах наших. Змислом мого життя було, є і буде Україна вільна без хлопа і без пана. Я вірю в перемогу”. Суд призначив йому п’ять років ув’язнення.

Ярослав Стецько

Після загибелі Євгена Коновальця Провід ОУН очолив Андрій Мельник, однак внутрішні суперечності в організації лише загострилися й зрештою призвели до розколу. Стецько, поділяючи погляди “молодого” крила ОУН, підтримав Степана Бандеру. 10 лютого 1940 року в Кракові Провід ОУН(б) обрав його першим заступником нового провідника.

З початком німецько-радянської війни Ярослав Стецько у складі похідної групи ОУН прибув до Львова. Саме тут він скликав Національні Збори, які 30 червня в будинку “Просвіти” проголосили відновлення Української Держави. Ярослава обрали прем’єром Українського уряду Державного Правління.

Читайте також: Історія “останнього бандерівця”: 7 фактів про життя головнокомандувача УПА Василя Кука

За колючим дротом

Нацисти майже одразу зажадали від Ярослава Стецька відкликати Акт відновлення Української Держави. Він відмовив. За непокору ультимативній вимозі Гітлера 4 липня Стецька заарештували разом зі Степаном Бандерою й відправили до концтабору Заксенгавзен поблизу Берліна. До вересня 1944 року він перебував у бункері смерті “Целленбау” під режимом ізоляції. Під час численних допитів нацисти знову вимагали відкликати Акт, однак Стецько залишався непохитним. За його словами, він навіть написав листа Адольфу Гітлеру, в якому попереджав, що така недалекоглядна політика приведе Німеччину до поразки у війні за кілька років.

Перебування в концтаборі серйозно підірвало здоров’я Стецька: він страждав на ревматизм, запалення суглобів і хворобу шлунка. Лікарі прогнозували йому не більше пів року життя та смерть від раку шлунка.

Після звільнення Стецько зумів уникнути постійного нагляду гестапо й оселився в Мюнхені. Під час виїзду з Праги, яку вже мали зайняти радянські війська, колона автомобілів ОУН потрапила під обстріл американської авіації. На шляху до американської окупаційної зони Ярослав Стецько зазнав тяжкого поранення, однак вижив. Побратими надали йому першу допомогу та доправили до лікарні в місті Сушіце, де лікарі негайно провели операцію й переливання крові.

Ослаблений концтабором організм не витримував: різко піднялася температура, Стецько перестав приймати їжу. Усі готувалися до найгіршого, і він сам також. Про це свідчить лист, який Роман Петренко передав його соратникам на чолі з Іваном Гриньохом: “Знаю, що скоро відійду. Прошу поховати мене поруч із Симоном Петлюрою, бо я так горів, як і він. Привітайте від мене всіх”.

Утім за кілька днів стан пораненого покращився. До міста увійшла американська адміністрація, і “ожилий” Стецько почав наполягати на переведенні до американського військового центру. Американці відмовилися приймати цивільних. Коли ж у лікарні дізналися, що він — відомий український політичний діяч, йому заборонили залишати шпиталь без дозволу.

Усвідомлюючи загрозу потрапити до рук СМЕРШу, Стецько звернувся з листом до американської адміністрації з проханням допомогти українському прем’єрові, однак відповіді не отримав. Його врятували друзі. З Веймара до Сушіце прибула спеціальна група ОУН, до якої входила й майбутня дружина Стецька — Ганна Музика. Вони підкупили керівництво лікарні та окремих чеських урядовців і вивезли Ярослава Стецька автомобілем до Мюнхена. Там його лікуванням опікувався лікар Андрієвський.

Життя після

На західнонімецьких землях Ярослав Стецько прожив понад сорок років. Увесь цей час він активно працював у політичній та громадській сферах. Входив до бюро Проводу ОУН разом зі Степаном Бандерою та Романом Шухевичем, а наприкінці 1960-х років очолив Провід і керував ним до кінця життя.

Ярослав Стецько з дружиною Ганною

Відновивши підірване війною й ув’язненням здоров’я, Стецько розгорнув на еміграції масштабну антикомуністичну діяльність. Його організаторський хист став вирішальним у створенні 16 квітня 1946 року Антибільшовицького Блоку Народів. На посаді президента Ярослав Стецько очолював АБН до смерті. Організація об’єднала представників народів, поневолених Кремлем, у спільній боротьбі за визволення. Під його проводом АБН реалізував численні політичні та дипломатичні ініціативи й здобув міжнародну підтримку визвольних рухів.

У 1958 році українська делегація на чолі зі Стецьком взяла участь у створенні Світової антикомуністичної ліги в Мехіко. Втім офіційне приєднання України відбулося лише 1967 року. Причиною стала принципова позиція Стецька: він наполягав, щоб Ліга протистояла не лише комунізму, а й російському імперіалізму, а Україна мала в ній рівне представництво. Після врахування цих вимог Україна стала повноправним членом організації.

У часи “холодної війни” Ярослав Стецько здобув репутацію харизматичного й впливового політика, якого поважали світові лідери. Вже в незалежній Україні його дружина під час конференції в Києві навела перелік державних діячів, з якими він особисто спілкувався. Серед них — президенти США Рональд Рейган і Річард Ніксон, Джордж Буш, президент Філлапін Фердинанд Маркос, перший президент Південної Кореї Сиґ Ман Рі, а також Франсіско Франко, Чан Кайші, Шарль де Ґоль, Конрад Аденауер, Джон Ґортон, Джуліо Андреотті та багато інших.

Ярослав Стецько і Джордж Буш-старший

Вершиною багаторічної діяльності Стецька стала міжнародна конференція АБН і Європейської ради свободи, яку він організував у листопаді 1985 року в Лондоні. У заході взяли участь 287 делегатів із 13 країн світу.

Смерть і вшанування пам’яті

Під час слідства напередодні “Львівського процесу” Ярослав Стецько серйозно підірвав роботу органів травлення. Відтоді хвороби шлунка переслідували Стецька все життя.

Аскетичний спосіб життя, постійні переїзди та неможливість нормально й регулярно харчуватися лише погіршували стан здоров’я. Тижнями й місяцями Стецько перебував на різних континентах, беручи участь у конференціях, нарадах і зустрічах зі світовими лідерами. Таке навантаження виснажувало навіть міцний організм, а тим паче — його. Не допомагали ні дієти, ні ліки. Підступна недуга, про яку попереджали лікарі ще в молодості, розвивалася непомітно. Стецько продовжував активно працювати й звернувся до медиків лише наприкінці березня 1986 року, коли болі в шлунку стали нестерпними. Проте було запізно: рак зайшов надто далеко, і навіть операція не врятувала.

Перебуваючи в мюнхенській лікарні, Ярослав Стецько до останнього не усвідомлював смертельної небезпеки. Він сподівався виписатися й повернутися до політичної діяльності. Найважчими стали останні дні червня 1986 року: хвороба стрімко прогресувала, тіло виснажилося, але навіть тоді він не припиняв робочих зустрічей.

Ярослав Стецько помер 5 липня 1986 року в Мюнхені. Похорон відбувся 12 липня на цвинтарі Вальдфрідгоф. Провести його в останню путь прийшли понад 1200 людей з різних країн світу.

Пам’ять Ярослава Стецька вшановано в назвах вулиць у Бучі, Городку, Городенці, Львові, Луцьку, Самборі, Стрию, Тернополі та Хмельницькому.