Вісті Черкащини “Запитують про депресію, про секс до шлюбу, про покликання”. Священник про роботу з молоддю у Львові
Отець Михайло Квасюк очолює пресслужбу Львівської архиєпархії Української греко-католицької церкви та відповідає за всі публічні комунікації цієї, без перебільшення, однієї з найвпливовіших інституцій Галичини. Також він служить у храмі святих Кирила і Методія УГКЦ, є духівником в Українському католицькому університеті, керує рекламним відділом паломницького центру “Рафаїл” і є духівником християнської молодіжної спільноти “Елейсон”, яка об’єднує у Львові школярів і студентів
Журналістка “Еспресо.Захід” поговорила з отцем Михайлом про страхи, які турбують сучасну молодь, їхній шлях до побудови стосунків із Богом та про те, ким для них може бути священник.
Отче Михайле, розкажіть, будь ласка, чи лише з молоддю і як саме ви працюєте?
Кожен священник – універсал. Я не хотів би поділяти священників на тих, які суто для однієї категорії людей чи для іншої. Священник покликаний допомагати людині будувати відносини з Богом.
Я зустрічаюся з багатьма людьми різного віку, статусу, зайнятості. Якщо говорити про роботу з молоддю, то і я молодий. І завжди даю їм те, що було б цікаво й корисно мені.
Колись я зустрів священника, старшого за мене, якому вдалося показати Бога, який любить мене, і з цього почалися мої особисті відносини з ним.
фото: надане о. Михайлом
Зараз, як і колись, кожній людині бракує любові, але справжньої, реальної любові, реального прийняття, можливості мати опору для того, щоб змінюватися і зростати.
Коли людина зустрічає справжнього Бога, вона пізнає цю свободу, вона йде за Богом і готова проповідувати Його в своєму житті. Проповідувати – це нести Його, бути з Ним, не соромитись Його. Якщо Бог є джерелом усього, то і людина з Ним зростає в усьому, в усіх сферах.
Зараз часто молода людина шукає себе у парадигмі “модно-немодно”. Раніше штани завужені були модні, але якби я зараз в таких вийшов, сказали б: не має смаку.
Якщо ми сприймаємо людину такою, що має змінюватися швидко і щоб задовольнити всіх, виникає депресія. “Я не можу всіх задовільняти. Хто я? Я ніхто, тому що мені так кажуть. Поки я не зроблю то, то, то, я не буду кимось”. Бог так не робить.
А як зробити так, щоб молодь, умовно кажучи, йшла до Бога не тому, що церква стала популярною чи модною, а тому, що вона розуміє, що їй це справді потрібно?
Це залежить також від тих, хто проповідує Бога. Мені подобається Ісус. Він дуже мудрий. Але якби Він мав свою facebook-, instagram- чи TikTok-сторінку, думаю, там була б маса негативних коментарів.
Коли Він проповідував, до Нього прийшли люди і сказали: “Ісусе, там завалилася башта, загинуло 70 людей”. А Він їм відповідає: “Як не покаються, то гірше буде”.
фото: надане о. Михайлом
Якби зараз пролунало таке на facebook-сторінці від когось, його захейтили б, а Ісус не мав би популярності. Мені подобається, що Ісус не доводить, хто він, не переконує, хто він. Він у свободі знає, хто він. І це про зрілість і мудрість. Якщо людина знає, хто вона, вона не зламається.
Розкажіть про вашу молодіжну спільноту, що діє при храмі святих Кирила і Методія УГКЦ.
Коли я прийшов на парафію, у нас не було молодіжної спільноти. Зараз вона існує вже третій рік.
Тоді на початку наш настоятель, отець Роман, сказав мені: “Треба з молоддю працювати, щось треба робити”. Я раніше завжди зустрічав парафії, де вже була молодь, але я не зустрічав парафії, де її немає. Стартувати в такій ситуації важко.
фото: надане о. Михайлом
Я ходив по школах до учнів, знайомився з ними, вони цікаві, класні, але нічого не виходило. Приходили кілька людей, потім перестали, потім канікули літні — і знову заново треба починати.
А на що саме ви їх кликали, на які зустрічі?
Зустрічі зі священником. Вибрав вечір середи на 19:00, після літургії. У нас такий вагончик є, і в ньому ми зустрічалися. Спочатку я водив їх на каву, спілкувалися на різні теми.
Мені було важливо, щоб вони відчували, що можуть говорити зі мною про все. Звісно, як заробити біткоїни, я не знаю, але що стосується того, що я переживаю сам, що будую особисто з Богом, то так.
Багато чого вдавалося, але я забув про одну річ – це велика спокуса взяти все на себе. Одного разу зрозумів, що без Бога, без Ісуса мені не вдасться нічого, і почав молитися.
Коли мала бути чергова зустріч у середу, думав: “Знову, напевне, мало прийде, нікого не буде”. Відкриваю вагончик, а там ціла купа молоді – десь людей 30 з чимось. Я злякався, відчинив і зачинив двері. Думаю: “Що робиться?” Знову відчинив, кажу: “А ви що тут усі робите?” А вони дивляться: “Прийшли на зустріч”.
фото: надане о. Михайлом
Це були студенти і школярі. Одна студентка мені каже: “Я тут живу, і тут є спільнота, і я хочу розвиватися в християнській спільноті”. Так якось зародилася спільнота, і ми почали думати, як її назвати.
Є така молитва грецькою “Киріє елейсон” – “Господи, помилуй”. Слово елейсон – від єлей, це коли священник намащує людину: або благословляє, або на оздоровлення. Кожен гріх, який робить людина, залишає рану, і її має щось зцілити, щось оздоровити. Якщо це не єлей Господній, то що?
Ми всі потребуємо цього помилування, ми всі потребуємо любові, ніжності від Господа, навіть тоді, коли ми кричимо Йому: “Я краще знаю, як маю жити”.
І назвалася спільнота “Елейсон”. Уже буде третій рік, як вона існує.
Чого шукає молодь, яка долучається до “Елейсона”?
Наша спільнота є шкільного і студентського віку. Шкільний вік – це вік гри. Вони прагнуть бути дорослими, але ще хочуть бавитися.
Наприклад, це стандартно – бунт проти вчителя. Ми мали виїзні реколекції, і вони кажуть: “А ми не хочемо зараз те мати, ми хочемо інше”. І ти думаєш: ага, вони коригують програму, добре, планував так, тепер по-іншому.
фото: надане о. Михайлом
Я люблю їх. Я відчуваю, що вони люблять мене. І коли, наприклад, відбувається щось дійсно не те, я кажу: “Народ, це не ок”. І вони розуміють.
Бували моменти, коли я думав: “Треба махнути рукою. Нічого не вийде”. Знову ж таки, молився собі, а на другий день вони роблять якісь такі речі, що я дивлюся на них і розумію, що вони дорослішають.
Вони всі різні, дуже різні, тому що з різних сімей, з різним досвідом любові, з різним прикладом.
Є у нас 14-річний хлопчик, який кожної неділі допомагає прислуговувати на всіх літургіях, а в нас їх є п’ять. Його батьки невіруючі, його брат невіруючий. Він сам з Криму.
Я кажу: “Ти якесь чудо Боже, звідки ти взявся?”. А він мені говорить: “Я знаю, що є Бог, і я хочу за Ним іти”. Він хоче стати моряком. Він реально зріло мислить, я не знаю, ким він буде, але для нього Бог щось дуже класне готує.
Повертаючись до спільноти, у нас є дівчата-студентки з УКУ, є з університету Франка, з торговельно-економічного університету. Вони вже на етапі будування дорослого життя — вчаться, але вже працюють. Я прозріваю від того, наскільки вони дорослі. Взагалі всі подорослішали після початку війни. Їм по 19-20 років, але вони повноцінні дорослі.
Але через те, що вони швидко подорослішали, всередині багато є ще недоопрацьованого, несформованого духовно. І вони спраглі цього. Вони хочуть персональних особистих розмов, прагнуть духовного супроводу.
Як війна вплинула на стосунки або на ставлення молоді до Бога?
Є категорія молодих людей, яка досі розуміє віру як магію, і вона вимагає Бога магічного, який молитвою візьме і зруйнує Москву. Хтось потребує такого Бога. Але Бог не ведеться на маніпуляцію, бо Він знає, хто Він. І цій категорії людей дуже важко Його прийняти. Так з’являються атеїсти або агностики.
А друга категорія – це ті, які стараються будувати стосунки з Господом, які шукають, які змінюються в тих пошуках, і їх стає дуже багато.
фото: надане о. Михайлом
Є маса інформації в доступі. Душпастирство для молоді потужно розвивається, використовуючи і соціальні мережі, і штучний інтелект, і різні застосунки. Ми сьогодні маємо все в доступі, але ми не маємо одного – тиші.
Я говорю: “Вмійте зупинитися і увійти в тишу з Ісусом, з Богом”. Одна дівчинка мені казала: “Це так страшно, я пробувала це робити, я налякалася сама себе”. У тиші ти чуєш найбільше Господа, а в нас її є дуже мало. Ми нон-стоп опрацьовуємо ледь не в сто разів більше інформації, ніж у минулі роки. Як тоді зупинитися? Куди рухатися? Ми деколи на автоматі багато чого робимо, а час летить.
Які найбільші виклики ви бачите зараз перед собою в роботі з молоддю?
Їм подобається молитва Тезе — це коли вони разом приходять до храму і з інструментами співають духовні пісні, псалми.
Вони люблять молитву прослави. В УКУ студенти сідають на землю в храмі й моляться, співають пісні та розважання. І коли їх питаєш, чому ти любиш сюди ходити, — вони відповідають: “Я можу втихомиритися”.
Я розумію, наскільки вони втомлені. Втомлені фізично, духовно і морально. Ісус каже: “Прийдіть до Мене всі втомлені й обтяжені, і Я облегшу вас”. Але справжній виклик починається після цього — зробити наступний крок і піти за Ним. Багато людей приходили до Ісуса, отримували оздоровлення й ішли далі своїм шляхом. А от іти за Ним – це вже про віру, яка випробовується. І саме це є викликом для них, для мене, для кожного, хто будує стосунки з Ісусом, з Богом.
Бо віра потребує конкретних кроків, вчинків, дисципліни й праці. Це як у стосунках між людьми: чому нині мало хто наважується на шлюб? Бо це продовження роботи. Сім’ї руйнуються, бо не готові робити цей наступний крок у любові – служити одне одному.
Молодь цікавлять сучасні виклики, як-от тема емоційного вигорання, наприклад. Про що вас питають із таких тем?
Питають про самогубство, про секс до шлюбу, про депресію, страх, як розпізнати своє покликання, ким бути.
На вашу думку, чому їх саме ці питання цікавлять?
По-різному. Людина може усміхатися: “Я рандомно запитала, мені просто цікаво”. Але я ж розумію, що людина не просто ставить це питання.
Вони ставлять питання, які бачать у сім’ї. Вони вчаться, як любити один одного у сім’ї. А коли сім’ї розходяться, вони розуміють, що нема любові. Ось моя любов – це розлучені батьки. Навіщо тоді шлюб? Нащо тоді обіцяти? Може, тоді краще не обіцяти. Краще мати закам’яніле серце і доводити всім, що я крутий, крута. З’являється позиція довести, що я “вартий” і без любові.
Вони пробують, вони шукають, копіюють своїх кумирів, якихось героїв.
Мені хочеться, щоб вони навчились будувати стосунки з Богом. Якщо вони навчаться будувати стосунки з Богом, їм буде вдаватися будувати стосунки згодом із дружиною чи з чоловіком, з друзями. Тобто, що стосунки – це перш за все почати крізь Божу любов, крізь Бога пізнавати себе.
Зараз дуже модно любити себе. Але це утопія, якщо любити тільки себе. Бо ми повертаємося до егоїзму і до суб’єктивності.
Я хочу щоб вони навчились любили Бога так, як Він їх любить.
