Записував голос українського народу та надихнув Івасюка на “Червону руту”: минає 99 річниця від смерті етнографа Володимира Гнатюка

До пам’ятної дати Еспресо пригадає видатну постать, чиє ім’я вписане в історію української науки й культури.

Юні роки та зацікавлення етнографією

Народився Володимир Гнатюк 9 травня 1871 року в селі Велеснів, територія сучасної Тернопільської області. Початкову освіту здобув у рідному селі, а згодом навчався в Бучацькій та Станіславській гімназіях.

У 1880 році, під впливом прочитаної антології поезії львівського студентства, завів зошит, в якому почав записувати народні пісні та оповідки. Цим зошитом Гнатюк започаткував свою першу фольклорну збірку, яка у 1890 році налічувала понад 500 пісень.

Перед вступом до Станіславської гімназії, за порадою місцевого пароха, звернувся до єпископа Юліана Пелеша, щоб той допоміг йому добратись до Колегії св. Атанасія в Римі, хотів стати місіонером та подорожувати. Але його не обрали.

Вже під час навчання виявляв цікавість до народної творчості. Публікував свої перші статті та надсилав до газет записи народних пісень і оповідань.

Дослідник фольклору

У 1894 році вступив до філософського факультету Львівського університету. Саме тут сформувався, як науковець, дослідник і збирач фольклору.

З 1899 року Гнатюк став секретарем Наукового товариства імені Шевченка, а з 1916 року – головою його Етнографічної комісії. Його діяльність у НТШ охоплювала редагування понад шістдесяти томів “Етнографічного збірника” та “Матеріалів до української етнології”, а також керівництво “Літературно-науковим вісником” і Українською видавничою спілкою.

Гнатюк залишив багату наукову спадщину. Опублікував близько тисячі праць різного жанру, від фольклористичних збірок до літературознавчих і мовознавчих досліджень. Під час багаторічних етнографічних експедицій, зокрема на Закарпатті, зібрав понад півтори тисячі народних текстів. Результатом цих подорожей стала його знаменита шеститомна праця “Етнографічні матеріали з Угорської Русі”, що увійшла до золотого фонду світової етнології.

Титульна сторінка збірки Володимира Гнатюка “Українські народні байки”, Львів, 1916 р., фото: wikiwand

Дослідження Гнатюка вирізнялися точністю записів та глибоким розумінням народної культури. Він майстерно і детально записував пісні, легенди та казки, які розкривали духовний світ українців у різних регіонах.

Найважливішими пунктами збирацької роботи в Галичині були села Хітар Стрийського, Мшанець Старосамбірського районів Львівської області, колишнє село Плужники та Коропець Монастириського та Великий Ходачків Козівського районів Тернопільської області. Велику допомогу у збиранні народної творчості надавала дружина.

З особливим захопленням ставився до лемківської культури. Саме завдяки Гнатюку збереглась величезна кількість фольклорних зразків із Пряшівщини, Берегівщини, Бучаччини, Косівщини та інших регіонів.

Творчий доробок Володимира Гнатюка

Серед його визначних праць “Русини в Угорщині”, “Русини Пряшівської єпархії і їх говори”, “Словаки чи русини”.

Гнатюк був також талановитим перекладачем. Перекладав твори з польської, чеської, сербської, болгарської, шведської та інших мов, відкриваючи українському читачеві світову літературу. Його наукові принципи, стали взірцем для наступних поколінь етнологів.

Він був академіком Всеукраїнської академії наук, членом Чеського наукового товариства, а також Празької та Віденської академій наук.

Тривалий час листувався з Іваном Франком, Борисом Грінченком, Миколою Вороним, Богданом Лепким, Антоном Крушельницьким та іншими діячами української культури. Загалом Рівненська мала академія наук пише, що Гнатюку належить рекорд із листування – він одночасно переписувався із 800-ма людьми.

Михайло Коцюбинський, Іван Франко та Володимир Гнатюк. Львів, 1905 р., фото: wikiwand

Іван Франко називав Гнатюка “феноменально щасливим збирачем усякого етнографічного матеріалу, якому з наших давніших збирачів, мабуть, не дорівняв ні один”. А чеський фольклорист Їржі Горак відзначав, що Гнатюк посідає одне з провідних місць серед дослідників слов’янського фольклору, поряд з Оскаром Кольбергом і Франтішком Бартошем.

Загальний обсяг фольклорних збірників, виданих упродовж лише двадцятиріччя (1897–1918 рр.), становить близько 6000 сторінок. Фольклорна спадщина Володимира Гнатюка налічує 58 томів етнографічних збірок, у яких містилися 8 622 коломийки, 1 348 народних оповідань з демонології, 412 легенд, 322 колядки, 319 зразків сороміцького фольклору, писав Український інститут нацпам’яті.

Кого надихав Володимир Гнатюк

У 1924 році В. Гнатюк стає дійсним членом Всеукраїнської академії наук, а ще раніше був обраний членом наукових товариств Чехії, Словаччини, Австрії, Німеччини, Швейцарії та Фінляндії.

До останніх днів свого життя Гнатюк відзначався винятковою працездатністю. Прикований до ліжка, він продовжував працювати.

Помер 6 жовтня 1926 року у Львові. Похований на Личаківському кладовищі недалеко могили його друга і учителя Івана Франка. Гнатюка також називають натхненником “Тіней забутих предків” – він мав тісні стосунки із автором повісті Михайлом Коцюбинським. Крім того, композитор Володимир Іва­сюк на основі коломийки про чар-зілля, записаної Володимиром Гнатюком, створив знамениту “Червону руту”, пише Рівненська мала академія наук.

У честь етнографа названі університет і бібліотека в Тернополі, гімназія в Бучачі, вулиці в Львові, Тернополі, Івано-Франківську, Коломиї та інших містах. Зібрані ним матеріали досі слугують джерелом для етнологічних і фольклористичних студій.

ЕСПРЕСО

Читайте також: Від рятувальника до воїна: земляк із Тального про службу в 158-й бригаді

Читайте нас також в Telegram!