Євген Чикаленко: хто це та чому про нього мають знати всі українці

Наша славна історія з епохи в епоху, з десятиліття в десятиліття поповнюється своїми героями. Змінюються історичні події та незмінним залишається ставлення до них. Без Євгена Харлампійовича Чикаленка зі скрижалей української історії й культури зникло б немало облич. Саме він любив повторювати, що Україну слід любити до глибини власної кишені. Одного разу письменник Данило Мордовець написав про складне становище українських авторів у російських видавництвах. Прочитавши це, Чикаленко запропонував, що буде платити письменникам стільки ж, як і в російських видавництвах, якщо вони писатимуть українською мовою.

Саме з того часу він став, говорячи мовою сучасників, одним з менеджерів українського культурного руху. Євген Чикаленко запропонував Іллі Рєпіну писати картини з українськими сюжетами, фінансував Михайла Коцюбинського (знаємо про 1000 золотих карбованців на рік), Михайла Грушевського, Володимира Винниченка, Івана Франка та Ольгу Кобилянську. Меценат матеріально підтримував видання чотиритомного «Словника української мови» Бориса Грінченка та своїм коштом фінансував першу українську щоденну газету, книгарню, українську школу та перше українське видавництво.

Успішний агроном, видавець, публіцист, меценат української культури Євген Чикаленко – один з ініціаторів скликання Центральної Ради. Не вважаючи себе політиком, відмовився бути міністром агрополітики й гетьманом. «Не сотворений я на перші ролі, ніколи їх не грав і не претендував на їх, а робив те, що мені давало моральне задоволення, а через те й заслуги мої невеликі».

Прийшли більшовики, і землевласник-меценат змушений був емігрувати спочатку до Чехословаччини, а потім – до Австрії. Сподівався повернутися, коли Україну звільнять від комуняк. Звісно, землі й маєтки в еміграцію не забереш. За кордоном Євген Харлампійович жив бідно, збирав у лісі деревину для розпалювання пічки. Щоб зібрати йому кошти на операцію на шлунку, знайомі розмістили оголошення в газеті української громади в Сполучених Штатах. Сам Чикаленко соромився приймати таку допомогу.

«Хотілося б ще трохи пожити, щоб побачити, чим скінчиться доля України, про яку я весь свідомий вік клопотався і про яку дбав. Усі зайві гроші, що зоставалися від мого скромного життя, я віддавав на українські справи, про які вже й позабував… Ось чому я не склав собі запасу на старість».

Євген Харлампійович заповідав розвіяти свій прах у рідному селі Перешори на Одещині. Вийшло інакше. Після заплутаної детективної історії урна з його прахом була втрачена. Людина послідовно, регулярно, щедро фінансувала українську культуру, освіту, політику, економіку. Не знаю, щоб без цих зусиль від нас залишилося у ХХ столітті.

У 1998 року Ліга українських меценатів заснувала премію імені Євгена Чикаленка, яку присуджують за благодійницьку діяльність. Її девізом є слова відомого мецената: «Мало любити Україну до глибини душі. Треба любити її й до глибини своєї кишені».

Іменем Чикаленка названо вулиці в Борисполі, Вінниці, Києві, Кривому Розі, Кропивницькому, Львові, Ніжині, Одесі, Сумах, Черкасах. Не зважаючи на плин років, доки існує наша земля, доти завжди будуть люди, які любитимуть Батьківщину до глибини своєї кишені. І хоч деяких уже давно немає з нами, але пам’ять про них залишиться серед нас назавжди.

Христина МОРОЗОВА

Читайте також: «Це обладнання поліпшить якість медичних послуг»: Ігор Новицький передав лікарні гумдопомогу