Як поляки катували Василя Бандеру в Аушвіці: 83 роки від дня загибелі брата провідника ОУН(б)

Саме цього дня 1942 року Василь Бандера помер у нацистському концтаборі Освенцим (Аушвіц). “Еспресо.Захід” розповість більше про життя й діяльність молодшого брата Степана Бандери.

Дитинство і юність в родині Бандери

Василь Андрійович Бандера народився 12 лютого 1915 року в селі Старий Угринів (тепер Калуський район Івано-Франківської області) в часи Першої світової війни. Він зростав у родині греко-католицького священника Андрія Бандери та його дружини Мирослави.

Василь був п’ятою дитиною в сім’ї, де, крім нього, виховувалися старші сестри Марта-Марія і Володимира, а також брати Степан (1909 р.н.) і Олександр (1911 р.н.). Пізніше в сім’ї з’явилися ще молодший брат Богдан та сестра Оксана.

Сім’я Бандер була патріотичною, а дім священника слугував осередком української культури та національної свідомості. Батько, Андрій Бандера, активно підтримував ідеї української державності, що вплинуло на формування світогляду всіх його дітей.

Юність Василя припала на час, коли поляки відновили свою державу й окупували захід України. Попри польське засилля, Василь зростав у атмосфері, де націоналізм і боротьба за свободу України були не просто ідеями, а способом життя. Тому вже в юному віці він, як і його старший брат Степан, долучився до діяльності українських молодіжних організацій, зокрема Пласту, де формувався його патріотизм і активна громадянська позиція.

Василь здобував освіту у Стрийській гімназії, а згодом відвідував агрономічні курси Львівської політехніки у Дублянах, а вже тоді навчався на філософському факультеті Львівського університету.

Стосунки зі Степаном Бандерою

Стосунки Василя зі старшим братом Степаном були тісними, але водночас позначені різницею у віці та ролях у націоналістичному русі. Степан, як лідер ОУН(б), був харизматичним і радикальним провідником, який визначав стратегію боротьби. Василь, молодший за Степана на шість років, поважав брата й поділяв його ідеали, але мав власний шлях у русі.

Він не займав провідних позицій в ОУН, як Степан, але активно підтримував діяльність організації, беручи участь у підпільній роботі на західноукраїнських землях. Старший брат був прикладом для Василя. Їх об’єднувала спільна мета – незалежність України.

Спогади сучасників свідчать, що брати мали міцний зв’язок, заснований на розумінні спільної цілі. Наприклад, коли Степана арештували польська влада у 1934 році за організацію вбивства міністра внутрішніх справ Польщі Броніслава Перацького, Василь продовжував працювати в підпіллі, підтримуючи зв’язок із соратниками брата.

Участь у національно-визвольному русі

Василь Бандера вступив до Організації українських націоналістів у 1930-х роках, коли ОУН активно діяла проти польської окупаційної влади на західноукраїнських землях. Він брав участь у пропагандистській і організаційній роботі, допомагаючи поширювати ідеї українського націоналізму.

У той час захід України перебував під владою Польщі, яка проводила політику пацифікації, спрямовану на придушення української культури та національного руху. Василь, як і його брати, став частиною підпільної боротьби проти цієї політики. А у 1938–1939 роках його ув’язнили в польський концтабір у Березі Картузькій. Це сталося через промову на студентському зібранні у Львові, у якій він критикував політику польської влади.

Після початку Другої світової війни й розпаду Польщі в 1939 році Василь, як і багато інших членів ОУН, опинився в новій реальності, коли західноукраїнські землі спочатку окупувала СРСР, а згодом – нацистська Німеччина.

На початку Другої світової він повернувся до Львова, згодом переїхав до Кракова із братом Степаном. Наприкінці серпня 1940-го одружився з Марією Возняк, старшою сестрою дружини Миколи Лемика. У Кракові Василь Бандера виконував доручення ОУН, був учасником другого Великого Збору ОУН.

У 1941 році, після проголошення Акта відновлення Української Держави 30 червня у Львові, яке підтримала ОУН-Б на чолі зі Степаном Бандерою, нацисти розпочали репресії проти українських націоналістів. Це стало переломним моментом у житті Василя, який тоді очолював Службу безпеки ОУН у Станіславі (тепер Івано-Франківськ).

Арешт, ув’язнення і трагічна смерть

Василь Бандера, фото: Вікіпедія

У липні 1941 року, незабаром після проголошення Акта, нацистська влада розпочала масові арешти членів ОУН. Василя Бандеру разом із його вагітної дружиною заарештували 15 вересня 1941 року, а згодом відправили у в’язницю в Кракові. За кілька днів Марію Бандеру відпустили. Вона народила доньку Одарку, яку батько так і ніколи не побачив…

Та 20 липня 1942 року групу з 23 осіб, яку німці називали “Бандера-групе”, відправили до концтабору Аушвіц (Освенцим) під номерами від 49721 до 49744. Василь отримав номер 49721. Також з ним перебував інший брат – Олександр, якого доправили в Аушвіц двома днями пізніше.

“В’язні були виснажені попереднім перебуванням у тюрмі і подорожуванням (перевезення відбувалося у вагонах для худоби, везли їх кілька днів без пиття і харчів), були виснажені фізично. Крім того, вони не розуміли, куди вони потрапили. І тут їх примушували від станції, де висадили з того в’язневого вагону, бігти до концтабору. Бігли вони головними алеями, під час руху їх били, цькували собаками і в результаті вони потрапляли в місце, де їх записували, реєстрували, вносили імена в реєстрацію табору. І тут вони стикалися з новим шоком — в них відбирали власні імена і давали номери. З того моменту їм заборонялося називати свої імена, і коли їх запитували, треба було назвати номер”, – розповіла наукова співробітниця Національного музею-меморіалу “Тюрма на Лонцького”, докторка гуманітарних наук Олеся Ісаюк.

Ув’язнення в Аушвіці стало трагічним кінцем його життя. Умови в таборі були нелюдськими, а Василь зазнав особливих знущань через свою причетність до родини Бандери та діяльність в ОУН. За спогадами іншого в’язня, Бориса Вітошинського, польські наглядачі одразу побили до напівсмерті Василя і прямо сказали, що це помста за вбивство міністра Перацького, атентат якого виконали з наказу Степана Бандери. Далі Василя змушували виконувати виснажливу роботу, зокрема вивозити цемент на слизьку гору після дощу, що призводило до падінь і травм. Наглядачі у таборі, зокрема поляки-фольксдойчі, такі як оберкапо Краль і капо Подкульскі, продовжували знущатися з Василя й у підсумку стали причиною його смерті.

Є кілька версій дати й точної причини смерті Василя Бандери. Найбільш поширена – через тяжкі травми він потрапив у табірний шпиталь, де помер від ін’єкції в ніч з 21 на 22 липня 1942 року. Його 27-річне тіло спалили у крематорії. За словами колишнього в’язня, польські охоронці хвалилися, що зробили Бандері смертельну ін’єкцію.

Його брат, Олександр Бандера, зазнав не кращого ставлення. Вже наступного дня (за іншими даними, через кілька днів) він був убитий слідом за Василем Бандерою.

Читайте також: Бути братом провідника ОУН: якою була доля Олександра Бандери

Спадщина і пам’ять

фото: Вікіпедія

Смерть Василя Бандери в Аушвіці є частиною трагічної історії родини Бандер, яка заплатила високу ціну за свої переконання. Батько Андрій був розстріляний НКВС у 1941 році, сестри Марта й Оксана були заслані до радянських таборів, брат Олександр загинув у концтаборі, брат Богдан загинув за невідомих обставин, імовірно, від рук гестапо, а Степана Бандеру згодом убив радянський агент у Мюнхені. Тому Василь залишився в пам’яті як один із тих, хто віддав життя за ідею української незалежності.

Життя Василя Бандери, хоч і менш відоме, ніж біографія його брата Степана, є прикладом самовідданості й жертовності. Його трагічна смерть в Аушвіці нагадує про ціну, яку заплатили українські патріоти в боротьбі за свободу в умовах тоталітарних режимів.

Лише у жовтні 2008 року на колишній штаб-квартирі ОУН(б) в Івано-Франківську було встановлено меморіальну дошку у пам’ять про Василя Бандеру.

ЕСПРЕСО

Читайте також: Учителька з Тальнівщини, що відкриває душі через українське слово

Читайте нас також в Telegram!