Вісті Черкащини Важко, коли “трьохсоті” не доїжджають до стабпунктів: історія військового медика
Андрій — військовий медик, мобілізувався та вступив до лав Державної прикордонної служби на початку 2024 року. У травні відправився на Харківщину для підкріплення стабілізаційного пункту.
Про роботу на перших лініях фронту, Андрій розповів Суспільному.
З метою безпеки, військовий своє прізвище не називає. Йому 25 років, за фахом він лікар-терапевт, а за покликанням — військовий медик.
“Думаю, має прозвучати той дзвіночок, коли ти маєш вибрати свій шлях. Або продовжуєш чекати незрозуміло чого, або все ж таки підеш допомагати своїй Батьківщині в складний час”.
З травня 2024 року допомагає рятувати бійців на фронті — першого пацієнта привезли через 15 хвилин після його прибуття до медичної групи.
“Мені довелося буквально на ходу розуміти, що таке отоскопія та як її виконувати. І одразу мені довелось побачити розірвану барабанну перетинку, а також розуміти, яку допомогу йому надавати”, — поділився військовий медик.
Андрію працювати доводиться вночі, під прикриттям темряви, адже російські дрони постійно слідкують за пересуванням українських військових:
“У військовий медицині найбільший потік хворих, а саме поранених, як правило, саме в нічний період часу. І так до самого ранку, поки є можливість виїхати”.
Робота на стабілізаційному пункті йде постійно, а кількість поранених залежить від інтенсивності боїв.
“Добре, коли у лікарів немає роботи. Якщо в них з’являється робота, то, мабуть, щось не так”, — розповів Андрій.
На рахунку Андрія та його колег сотні врятованих життів. Найбільше його тішать звістки, що пацієнти одужують та повертаються в стрій. Але є й те, до чого звикнути неможливо:
“Коли в чаті бойові медики пишуть, що везуть важкого «трьохсотого» і не привозять, як правило, потім пишуть — «на щиті». Тоді, звичайно, що вся робоча група падає духом”.
Медики є невіддільною частиною військових підрозділів, адже їхня робота підвищує шанси на виживання та одужання українських захисників, пояснив Андрій.
“Кожен один одному допомагає, не було такого, щоб в кожного свій сектор відповідальності. Тобто якщо десь якась проблема, всі збігалися. Ми швидко робили роботу, бо чим швидше і якісніше, тим більше в тебе буде часу підготуватися до наступного пораненого”, — розповів військовий медик.
