Учасниця бою під Крутами – Клавдія
В тому бою було принаймні двоє дівчат. Їх згадує один із юнаків студентської сотні Левко Лукасевич. Цей короткий нарис – про Клавдію Дубів, доньку Сергія. Або як її ще називали – Дубівну. Сопрано у Національному хорі Олександра Кошиця.
Народилась майбутня сестра-жалібниця, яка 19-річною рятувала поранених крутянців, у 1898 році в селі Юрківка тепер Звенигородського району Черкащини. 23 вересня, за іншими даними – 8 жовтня.
Закінчила Звенигородську жіночу гімназію. Далі навчалась в Києві. Відносила себе до інтелігенції. Певний час працювала канцеляристкою у Мністерстві освіти УНР.
З Армією УНР пройшла увесь її бойовий шлях. Від бою під Крутами в січні 1918 року до розвідниці Повстансько-партизанського штабу (ППШ) на чолі із Юрком Тютюнником влітку 1921 року.
Включно із першим Зимовим походом походом взимку 1919-1920 років за який через три десятиліття буде відзначена Залізним хрестом число 5035 (документ про надання їй цієї відзнаки зберігається сьогодні у Центральному державному архіві вищих органів влади та управління України.
З листопада 1920 року, разом із Армією УНР вийшла на територію Польщі. Перебувала в таборі інтернованих українських вояків у Шипйорно (тепер частина міста Каліш, тоді Познаньщина). Однак Клавдія не могла сидіти без діла – пішла нелегалом під московську окупацію. Цікаво, що в обліковій картці Повстансько-партизанського штабу відзначена позапартійною.
В одному із документів ППШ, який зберігся в колишньому архіві НТШ (тепер частина його в Польщі) вказано, що мала завдання вийти на зв’язок із повстанцями та отримати розвідувальні дані.
«Дубівна була там, де її посилали». Однак не змогла принести з окупованої України відомостей, бо «попала під час арештів і з нею боялись говорити». Спілкуватись не хотіли, але чекістам не видали.
13 серпня 1921 року відряджена до Тарнова. Тобто до тодішньої петлюрівської столиці, де розміщувався український еміграційний уряд та органи державної влади. Співала в Українському національному хорі під керівництвом Олександра Кошиця (того самого, який пустив в світ «Щедрика»), а також стала активісткою Українського хорового товариства в Тарнові.
Працювала урядовицею у Міністерстві закордонних справ України / MFA of Ukraine. Одружилась з Іваном Очеретьком, старшиною Армії УНР, доктором медицини. Чоловік походив із Катеринославщини, був ветераном московсько-японської та Першої світової воєн. Разом із дружиною згодом відзначений Залізним хрестом за Перший зимовий похід і бої.
У травні 1923 році Клавдія із чоловіком переїхала до Чехословацької республіки. З 5-ти місячним сином… Через рік стала матірʼю ще одного сина. Із життєпису чоловіка відомо, що був батьком Аркадія та Ярослава Очеретьків. Чоловік від 1926 року служив військовим лікарем в Чехословацькій армії.
Після Другої світової війни перебувала в таборах переміщених осіб (біженців) у Німеччині. Іван Очеретько починаючи із 1945 року працював за фахом у таборах для переселенців в Баварії. Ймовірно в Ерлянґені (чи десь поблизу), оскільки там навчався в університеті один із їхніх синів.
Окрім Залізного хреста за Зимовий похід та бої Клавдія відзначена також Хрестом Симона Петлюри та (посмертно) Воєнним хрестом.
Померла на еміграції 25 січня 1950 року. Того ж року чоловік Іван виїхав із обома синами до США. Став членом місцевого Українського лікарського товариства та активістом Союзу гетьманців-державників.
Старший на десятиліття чоловік жив без коханої дружини ще 16 років. Помер у 1966 році і похований на українському православному кладовищі в Бавнд-Брук, що в штаті Нью-Джерсі (недалеко від Нью-Йорка). Могила Клавдії залишилась, очевидно, в баварській землі.
Молодший син Клавдії – Аркадій, 1924 року народження, пішов шляхом своїх батьків і став відомим українським лікарем хірургом у США. Помер у 2011 році в Аризоні. Старший син – Ярослав, який народився у 1921 році в таборі інтернованих вояків Армії УНР у Каліші, – став лікарем-анестезіологом. Помер у 2012 році в Нью-Йорку.
Обох своїх синів Клавдія та Іван виховали свідомими українцями. Дали можливість їм навчаться у єдиній на той час у еміграції українській гімназії – в Празі. Далі діти здобували вищу освіту в Карловому університеті, що в столиці Чехії. Аркадій та Ярослав багато вкладались у підтримку української громади у США. Гідні батьки-герої – гідні діти.
***
Світлину Клавдії віднайшов Віктор Рог, а люб’язно поділився для публікації – Roman Koval. Вперше світлина опублікована паном Романом у газеті «Незборима нація» за травень 2010 року (лише з датами життя, без довідки). Коротка довідка про Клавдію опублікована у моїй статті на «Історична Правда» про 37 крутянців (2018), а далі у книзі Романа Коваля «Жінки у визвольній боротьбі» (2020), де знову публікувалось це фото Клавдії.
Юрій ЮЗИЧ, український історик, політичний і громадський діяч, голова Крайової Пластової Ради