Вісті Черкащини Убивство Стуса: уроки, яких ми не зможемо забути
Але чому я це згадую? Не лише “під дату”. Коли дійшли руки до книги “Справа Василя Стуса”, яку впорядкував Вахтанг Кіпіані, вкотре переконався: ретельно підібрані оригінальні документи працюють в рази краще за художній твір. Там не треба дурних емоцій + романтичних ліній + пошуку іронічно-цинічних персонажів. Суха протокольна мова розкриває драматургійну “зміну персонажа” краще за маститого драматурга. Ось перший термін Стуса. Він заявляє: не мав нічого проти радянської влади (і якби давали працювати, публікували, як того ж Гончара, нагороджували і шанували – справді б не мав). Та навіть якби ігнорувала, не нагороджувала, не звертала увагу – теж навряд би щось мав проти, слухав би собі ВВС на кухні, аби не чіпали.
…тоді Стус зрозумів: домовлятмся з російською радянською владою – себе не поважати. А наступна посадка – питання часу, і то досить короткого
Проте влада вислухала це – і після 5 років ні за що відправила на поселення. В нелюдські умови. Коли повернувся – натяк на заклик до якогось умовного нейтралітету (дайте працювати, не заважайте жити) не почули. І тоді Стус зрозумів: домовлятмся з російською радянською владою – себе не поважати. А наступна посадка – питання часу, і то досить короткого. Тому на другий арешт чекав, на питання слідства й суду не відповідав із занесенням відмови в протокол, на смерть пішов, знаючи про це. І не врятували смерть Брежнєва, Андропова, перестройка. Навіть спроба переконати себе, що працювати на русскіх можна з дулею в кишені – зло. Тож завершую цей допис пропозицією: перші три заявки від бібліотек на придбання книги “Справа Василя Стуса” виконаю. Кому не перепаде, дуже прошу не ображатися. Дякую за розуміння.
