У Мюнхені 48 років тому помер Степан Ленкавський – ідеолог ОУН і співавтор “Декалогу українського націоналіста”

“Еспресо.Захід” розповість детальніше про його шлях, роль в ОУН, ідеологічну спадщину та маловідомі факти з життя.

Степан Ленкавський народився 6 липня 1904 року в родині греко-католицького священника поблизу Станиславова (Івано-Франківська). Він здобув середню освіту у Станиславівській гімназії та закінчив філософський факультет Львівського університету. Уже з другої половини 1920-х років Ленкавський активно долучився до українського націоналістичного руху: він був членом проводу Союзу української націоналістичної молоді та одним із засновників Організації українських націоналістів (ОУН). Ленкавський був одним із провідних ідеологів ОУН, глибоко присвятивши себе національно-визвольній ідеї та слідуванню її моральним засадам.

Участь в ОУН та ідеологічна діяльність

У 1929 році Ленкавський створив “Декалог українського націоналіста” – збірник із десяти основних морально-етичних заповідей борця за волю України. У цьому документі, зокрема, проголошувалося: “Здобудеш Українську Державу, або загинеш у боротьбі за неї”.

Цей “Декалог” та інші його ідеологічні праці суттєво вплинули на формування світогляду ОУН: як відзначає дослідник О. Сич, теоретичні напрацювання Ленкавського (зокрема сам “Декалог”) заклали основи ідеології ОУН. Степана Ленкавського справедливо вважали одним із творців і структурувальників ОУН. Він брав участь у Першому конгресі ОУН (Відень, 1929) як один з 28 співзасновників організації і входив до складу її першого Проводу.

Згідно з архівними джерелами, Ленкавський не лише підготував важливі програмні документи ОУН, а й невтомно працював над ідеологічною пропагандою: у міжвоєнний період він співпрацював із виданнями “Українське слово”, “Юнак”, редагував пропагандистські брошури та статті, популяризуючи націоналістичні ідеї.

Первісна версія заповідей, видана в 1929 році:

1. Здобудеш Українську Державу, або загинеш у боротьбі за Неї.
2. Не дозволиш нікому плямити слави, ні честі Твоєї Нації.
3. Пам’ятай про великі дні наших Визвольних змагань.
4. Будь гордий з того, що Ти є спадкоємцем боротьби за славу Володимирового Тризуба.
5. Пімсти смерть Великих Лицарів.
6. Про справу не говори, з ким можна, а з ким треба.
7. Не завагаєшся виконати найбільший злочин, якщо цього вимагатиме добро справи.
8. Ненавистю і підступом прийматимеш ворогів Твоєї Нації.
9. Ні просьби, ні грозьби, ні тортури, ані смерть не приневолять тебе виявити тайни.
10. Змагатимеш до посилення сили, слави, багатства й простору Української Держави, навіть шляхом поневолення чужинців.

Ці заповіді українського націоналіста були святою основою для кожного члена ОУН. Декалог вчили на пам’ять, зачитували на початку кожного зібрання.

Взаємини з Євгеном Коновальцем та Степаном Бандерою

Ленкавський розвивав свої націоналістичні переконання під впливом Євгена Коновальця й ОУН попередніх років. Після того як у 1938 році загинув Коновалець, Ленкавський став прибічником молодшого керівництва ОУН. Під час розколу організації 1939–1940 рр. він приєднався до бандерівського крила ОУН. У роки Другої світової війни він був близьким соратником Степана Бандери й належав до його проводу. Згідно з пізнішою інформацією розвідки, Ленкавський навіть входив до так званого “проводу в проводі” разом із Бандерою і Ярославом Стецьком. Після війни та загибелі Бандери (1959) Степан Ленкавський став головою Проводу Закордонних Частин ОУН у Німеччині – він очолював провід ОУН в еміграції з 1959 до 1968 року. Таким чином Ленкавський успадкував лідерство в організації та продовжив справу старших ідеологів ОУН у діаспорі.

Арешти, переслідування й ув’язнення

Ленкавський неодноразово піддавався репресіям. У міжвоєнний період польська влада арештовувала його як учасника підпілля. Так, у листопаді 1930 року Ленкавський був заарештований польською поліцією, а під час відомого Процесу контрреволюціонерів (1932) його засудили до трьох років ув’язнення. Під час Другої світової війни як одного з організаторів проголошення незалежності України Ленкавського схопило гестапо. 29 липня 1941 року його заарештувала німецька поліція і доправила до в’язниці “Монтелюпіх” у Кракові. Згодом затриманого перевели до концтаборів Аушвіц (Освенцім) та Ебензе (Австрія). Він провів у нацистських таборах більшу частину війни – звільнений аж 19 грудня 1944 року. З архівних звітів видно, що Ленкавський залишався незламним під час допитів і тортур, ніколи не зрікаючись ідеї незалежної України й дотримуючись заповідей свого “Декалогу”.

Повоєнна еміграційна діяльність

Після війни Степан Ленкавський оселився в Західній Німеччині й став одним із провідних діячів закордонного проводу ОУН. Уже влітку 1941 року він був залучений до тимчасового уряду Ярослава Стецька (Української Держави) – обійняв посаду міністра пропаганди. Після в’язниці він працював у Проводі закордонних частин ОУН на різних посадах: займався відновленням організаційної роботи, відповідав за відділ крайових зв’язків і курував силові структури підпілля. У 1950-х роках Ленкавський займав високі посади в еміграційній ОУН, і як вже згадувалось, у 1959 році після вбивства Бандери очолив Провід ЗЧ ОУН. Крім того, Ленкавський відіграв важливу роль у пропагандистській діяльності: у 1960–1970-х рр. він керував референтурою пропаганди ОУН і був головним редактором журналу “Шлях перемоги”, який виходив в еміграції.

Особисте життя та цікаві факти

Степан Ленкавський був відданий служінню українській справі. Професор Микола Климишиний згадував, що Ленкавський “увесь себе присвятив ОУН”, “не мав ні сім’ї, ані власного житла” і виріс у дусі аскетизму. Самого Ленкавського товариші часто називали “монахом Організації українських націоналістів”, що підкреслює його суворий стиль життя. Він був врівноваженим і невибагливим у побуті, одягався просто та скромно.

Цікаво, що одногрупники по філософському факультету Львівського університету за кмітливість і глибину мислення дали йому прізвисько “Професор”, яке залишилося за ним на все життя. Незважаючи на суворість характеру, Ленкавський мав і звичайні людські захоплення: він завзято вболівав за футбол. За спогадами співробітників ОУН, Степан Ленкавський подавав приклад беззаперечної відданості – “він нічим іншим не жив, як працею й ідеєю ОУН”.

Смерть і вшанування

Степан Ленкавський помер 30 жовтня 1977 року в Мюнхені після довгої хвороби. Повідомлення про його смерть, яке офіційно оприлюднив Провід ОУН разом із головою Ярославом Стецьком, “потрясло” всіх членів націоналістичного руху в діаспорі і в Україні. Його похорон відбувся 4 листопада 1977 року на українській ділянці кладовища Вальдфрідгоф у Мюнхені – неподалік могили Степана Бандери. Церемонія прощання відбулася урочисто: у ній взяли участь близько 500 осіб – серед них були єпископ УГКЦ Платон (Корниляк), Голова Проводу Ярослав Стецько та інші провідники ОУН. На похороні та поминках у колах націоналістів виголошувалося, що Ленкавський залишив приклад “усевідданого борця за волю України”.

Степан Ленкавський залишив по собі значну інтелектуальну спадщину. Його писання (ідеологічні статті, промови, брошури) розкидані по численних підпільних і легальних виданнях 1930–1950-х років. За життя він підготував та видав програмні документи ОУН (зокрема, вже згаданий “Декалог”, філософські статті). В еміграції з’явилися його публікації у збірках і журналах – зокрема, у 2000-х рр. вийшов двотомник “Український націоналізм” за редакцією Івана Кушніра, куди включено праці Ленкавського. У рідному Івано-Франківську Степану Ленкавському встановлено меморіальну дошку, а також названо на його честь одну з вулиць міста.

ЕСПРЕСО

Читайте також: Тальне тримає тил: допомога захисникам без вихідних

Читайте нас також в Telegram!