Вісті Черкащини 
Тендітна тілом, незламна духом: 155 років тому народилася Леся Українка
Поетеса, драматургиня, перекладачка, культурна діячка – Леся Українка належить до постатей, без яких неможливо уявити українську літературу. Її життя – це історія боротьби з хворобою, імперською цензурою та суспільними обмеженнями. Її творчість – це інтелект, глибина і безкомпромісна любов до України
“Еспресо.Захід” розповість більше про життя та творчість однієї з найпотужніших постатей української літератури.
Леся Українка (справжнє ім’я Лариса Петрівна Косач) – українська письменниця, перекладачка та культурна діячка. У сучасній українській традиції входить до переліку найвідоміших жінок давньої та сучасної України. Її життя й творчість – це поєднання сили, ніжності, боротьби та натхнення.
Життя, затьмарене хворобою
Лариса Петрівна Косач народилася 25 лютого 1871 року в місті Новоград-Волинський (нині це Звягель Житомирської області) у родині українських інтелігентів. Її життя припало на складний період історії України – часи Російської імперії, коли українська культура зазнавала утисків, а національна ідея лише починала відроджуватися.
Дівчина росла в освіченій родині: її мати, дворянка Ольга Петрівна Драгоманова-Косач (використовувала псевдонім Олена Пчілка), була відомою письменницею й активісткою. Батько, Петро Косач, теж був дворянином, працював юристом і громадським діячем. Загалом у сім’ї Косач зростало четверо доньок та двоє синів. Дядьком Лесі Українки був відомий вчений Михайло Драгоманов, чиї думки мали вплив і на племінницю.
Тож з дитинства дівчина була оточена книгами, інтелігенцію та ідеями національного відродження. Уже в 9 років вона написала свій перший вірш, а в 13 – опублікувала твір під псевдонімом “Леся Українка”, який обрала, щоб уникнути цензурних переслідувань і підкреслити свою українську ідентичність. З того часу суспільство знало її саме як Лесю Українку.
Однак життя Лесі було затьмарене хворобою – туберкульозом кісток, який діагностували в неї ще в 10-річному віці. Через це вона не могла здобути систематичної освіти, але самотужки опанувала кілька мов (французьку, німецьку, англійську, італійську, польську, російську, загалом – понад 10), вивчала історію, філософію та літературу.
Хвороба змушувала її часто подорожувати на лікування – до Криму, Грузії, Італії та навіть Єгипту, що збагатило її світогляд і творчість. Цікаво, що на таких літніх вакаціях у Криму Леся познайомилася та пережила бурхливий роман з білоруським революціонером Сергієм Мержинським. Його смерть у 1901 році глибоко вплинула на неї, надихнувши на створення відомої драми “Одержима”, яку вона написала за одну ніч.
Час, у якому жила Леся, був періодом активного пробудження української самосвідомості. Заборона української мови (Валуєвський циркуляр 1863 року та Емський указ 1876 року) ускладнювала розвиток культури, але водночас стимулювала діячів, таких як Леся Українка, до боротьби за рідне слово. Її творчість стала відповіддю на ці виклики, поєднуючи в собі національну ідею з європейськими літературними традиціями.
До речі, Леся Українка була не лише поетесою, а й уміла талановито вишивати. Хвороба рук ускладнювала цю працю, однак Леся любила вишивання. А ще вона мала чудовий голос і до самої смерті любила співати, адже мала й музикальний слух, що допомагав їй у написанні віршів.
Також займалася перекладацькою діяльністю. Зокрема, вона перекладала Гомера, Гейне, Шекспіра й Байрона, доносячи світову літературу до українського читача.
Виснажена хворобою, Леся Українка померла на 43-му році життя – 1 серпня 1913 року в грузинському місті Сурамі. Однак її творчість продовжує жити і до сьогодні. Твори Лесі Українки вивчають у школах, а її постать досі викликає захоплення. Вона довела, що українська література має світове значення і що навіть у найскладніших умовах можна залишатися вірним своїм ідеалам.
Цікаві факти про Лесю Українку
Про родину
Перші пів року життя Леся провела з батьком – у Ольги Косач після народження доньки розвинулася анемія і вона поїхала лікуватися в Європу. Петро Косач на цей час узяв відпустку і цілком зосередився на опіці над старшим сином Михайлом і Лесею, фактично, врятувавши її від смерті.
У Лесі та Михайла був особливий духовний зв’язок. Їх у родині навіть називали спільним іменем Мишелосіє. Також Лесю часто називали Зея, Зеєчка – за назвою сорту кукурудзи “зея японіка” (тонка, як стеблина), бо вона була тоненька і тендітна, як стебло кукурудзи. У Колодяжному, де минуло дитинство і юність поетки, вона товаришувала з сільськими дітьми, зустрічала череду, купалася в озері, потайки бігала до лісу, заступалася за селян, якщо худоба чинила шкоду.
Леся і Михайло Косачі – Мишелосіє, фото: spadok.org.ua
Про музику та мистецтво
Могла стати першою в Україні жінкою-композитором, мала абсолютний слух і надзвичайний хист до музики. У 5 років почала грати на роялі й написала власну музичну п’єсу. Грати Лесю вчила спочатку батькова сестра, Олександра Косач-Шимановська, потім – перша дружина Миколи Лисенка Ольга о’Коннор. Але хрест на кар’єрі поставила хвороба – після чергового загострення у Лесі видалили частину вражених хворобою кісток і дівчинка кілька місяців провела в гіпсі.
Також Леся прекрасно малювала, зокрема й морські пейзажі, деякий час брала уроки у Київській рисувальній школі Олександра Мурашка. Її називали першою жінкою-мариністкою в українському мистецтві. На жаль, збереглася лише одна картина Лесі Українки олійними фарбами – “Мати і дитя над пташиним гніздом”.
фото: відкриті джерела
Про українськість
Родина Косачів належала до аристократії, але при цьому всіляко підкреслювала свою українськість. Усі змалечку розмовляли українською, діти носили народні строї. У Києві початку ХХ століття, коли після вбивства Олександра ІІ почався період реакції, таких родин лишилося тільки три на всю столицю: Лисенки, Старицькі і Косачі. До речі, у 1903 році в Полтаві на відкритті пам’ятника Котляревському, де зібралися видатні письменники та громадські діячі, мама Лесі Українки, Олена Пчілка, проігнорувала заборону виступати українською і звернувся до присутніх рідною мовою.
Про цензуру
У ніч з 17 на 18 січня 1907 року на київській квартирі Косачів поліція провела обшук, вилучивши 121 брошуру соціалістичного змісту, що належали переважно братові поетеси. Лесю Українку та її сестру Ольгу заарештували і протримали у відділку ніч. З того часу Леся Українка опинилася під негласним наглядом поліції – навіть для поїздки в Колодяжне вона змушена була давати заяву поліції. Цензура не раз забороняла її твори – більшість своїх робіт поетеса публікувала за кордоном Російської імперії: на Галичині чи Буковині, які тоді входили до Австро-Угорщини.
Про чоловіка
Чоловік Лесі Українки, Климент Квітка, був молодшим від неї на 9 років і теж хворів на туберкульоз. Тривалий час Леся жила з ним “цивільним шлюбом” – повінчалися вони тільки в 1907 році, під тиском родини. В останні роки підтримувала чоловіка, заробляючи на життя та лікування перекладами та приватними уроками.
Климент Квітка пережив Лесю на 40 років, присвятивши життя збереженню її пам’яті. Вони зблизилися на ґрунті захоплення фольклором, разом бували у фольклорних експедиціях. Сама Леся Українка знала понад 500 народних пісень, і їхнє знайомство почалося з пропозиції записати ці пісні. Пізніше Лариса Косач-Квітка дала 300 рублів на організацію фольклорної експедиції Філарета Колесси, в ході якої були здійснені унікальні записи на воскові валики виступів кобзарів. На одному з таких валиків Климент Квітка записав голос Лесі Українки – цей валик зберігся до нашого часу.
Про астероїд і купюру
За значний внесок Лесі Українки в українську літературу, її ім’ям у 1970 році назвали астероїд – “2616 Леся”.
У Луцьку біля в’їзної вежі замку Любарта раніше росло дерево, яке іменували Лесиним ясеном. Воно було одним із найстаріших дерев міста, вік дерева становив близько двохсот років. Вважається, що саме під ним мала Леся написала свій перший вірш.
У червні 2020 року ясен упав через буревій. На його місці висадили нове дерево – також ясен, шестиметровий саджанець якого знайшли в одному з приватних господарств.
З 2007 року на аверсі купюри НБУ в 200 гривень процитовано вірш 1890 року: “За правду, браття, єднаймось щиро, Єдиний маєм правий шлях…”
Американська компанія Colabee розпочала 2016 року розробку пригодницької відеогри за мотивами твору “Лісова пісня” (“The Forest Song”). Цей проєкт новоствореної команди розробників, що базуються в Сієтлі та Києві, однак, був скасований.
Листування з Ольгою Кобилянською
Леся Українка листувалась з іншою українською письменницею, Ольгою Кобилянською. Особливо активним та відвертим листування було в перші роки ХХ століття. У 1901 році, після смерті нареченого Сергія Мержинського, Леся Українка їде в гості саме до Ольги Кобилянської за підтримкою.
У листах дві письменниці виробили особливий стиль звертання в третій особі – “хтось біленький” і “хтось чорненький”, “хтось” і “хтосічок”. Часто листи завершувались фразою “Хтось когось любить”. Українська літературознавиця Віра Агеєва вказує, що такий стиль листування пов’язаний з сильним душевним зворушенням, одвертістю й розчуленістю, та порівнює його з лесбійськими стосунками англійських письменниць Вірджинії Вульф та Віти Секвілл-Вест.
З іншого боку, українська письменниця Оксана Забужко у своїй книзі “Notre Dame d’Ukraine: Українка в конфлікті міфологій” здійснює спробу спростувати романтичний аспект листування двох письменниць:
“Приятельські листи американок, француженок і німкень XIX ст. для сьогоднішнього непідготовленого вуха таки справді можуть звучати мало не як шквал розпаношених лесбійських освідчень: “Як я тебе люблю… ти радість мого життя… моє серденько, як я тужу до тебе, як мрію про той час, коли ми знову побачимося“ і т. д., – тоді як насправді це був цілком звичний, ба навіть ритуалізований тодішньою культурою спосіб жіночого словесного вияву прихильности й симпатії незалежно від об’єкта. Зрозуміло, що “епістолярний роман” панни Лесі й панни Ольги (стилістично, звісно, непорівнянно винахідливіший – у кожному разі, з Лесиної сторони, що єдина нам і відома) має бути відчитаний насамперед у цьому, питомому для нього контексті”.
Леся Українка з Ольгою Кобилянською, фото: вікіпедія
Літературознавиця Богдана Романцова у програмі “Власні назви” також зазначала, що така форма спілкування абсолютно природна: “Це була дуже ніжна, дуже тонка дружба, а головне – взаємодія двох мисткинь. Жінки-мисткині тоді гуртувалися, тоді формувалися жіночі кола, видався перший в Україні феміністичний альманах “Перший вінок” Наталії Кобринської та Олени Пчілки. І це було важливо”.
Читайте також: Леся Українка, якої ми не знали. Літературознавиця Богдана Романцова у проєкті “Власні назви”
Феномен творчості
Леся Українка стала символом незламності й сили духу. Її життя, сповнене боротьби з хворобою та суспільними обмеженнями, віддзеркалює боротьбу України за свою ідентичність.
Письменниця не боялася порушувати гострі теми – свободу, гідність, жіночу емансипацію, – що було новаторським для її часу. Її твори надихали покоління українців у часи бездержавності, а згодом – у боротьбі за незалежність.
Виняткове значення творчості Лесі Українки в історії української літератури полягає в тому, що вона збагатила українську поезію новими темами й мотивами. Досконало володіючи катренами й октавами, сонетами й оригінальними строфічними будовами, використовуючи гексаметр, верлібр, п’ятистоповий ямб, вона збагатила строфіку, ритміку й метрику української поезії. На зламі ХІХ-ХХ ст., використовуючи мандрівні сюжети світової літератури, Леся Українка стала в авангарді творчих сил, що виводили українську літературу на широку арену світової літератури.
Загалом творчість Лесі Українки вирізняється глибиною, багатогранністю та новаторством. Вона відійшла від традиційної етнографічної поезії, притаманної тогочасній українській літературі, і звернулася до філософських, драматичних і міфологічних тем.
Леся Українка і Львів
У 1887 р. письменниці Олена Пчілка (мати Лесі Українки) та Наталія Кобринська за підтримки Івана Франка у Львові видали альманах жіночої поезії “Перший вінок”, до якого також увійшли поетичні твори Лесі Українки – “Русалка”, “Любка”, “Поле” (“Літо краснеє минуло”). З того часу вірші юної поетки періодично з’являлися на сторінках львівських видань, у яких працював Іван Франко.
У 1891 році Леся Українка разом з матір’ю поїхали на лікування до Відня. Зупинились на деякий час у Львові, де зустрілися з Іваном Франком. Леся Українка особисто познайомилася з Михайлом Павликом, письменником, активним громадським діячем, побратимом Івана Франка.
Леся Українка неодноразово бувала у Львові. У 1901 р., коли їхала до Чернівців, зупинялася в готелі “Центральному” (пр. Свободи, 11). Звідси надіслала лист до матері (9 (22) квітня 1901 р. Перебувала письменниця у княжому місті і в жовтні 1902 р. (лист до матері від 10 (23) жовтня 1902 р.), гостювала у Франків, у їхньому новому помешканні. Востаннє Леся Українка була у Львові у 1903 р.
Зі Львовом пов’язана ще одна сторінка життя та творчості Лесі Українки – її фольклористична діяльність. У 1908 р. разом зі своїм чоловіком Климентом Квіткою Леся Українка організувала етнографічно-фольклористичну експедицію для записування мелодій українських дум. Для цього спеціально з Москви замовили валики для фонографа. Участь в експедиції та в опрацюванні зібраних матеріалів брав Філарет Колесса – відомий український етнограф, фольклорист, композитор, музикознавець, дійсний член Товариства імені Шевченка у Львові. Саме він розшифрував мелодії з валиків та опублікував їх у своїй книзі “Мелодії українських народних дум” (Львів, 1913). У листі до фольклориста Леся Українка від себе і свого чоловіка висловила подяку за надіслане їм видання мелодій, а ще зазначила: “Тепер уже справді можна сказати: “Наша пісня, наша дума не вмре, не загине!” Честь Вам і дяка за Ваші труди!”
Зараз у Львові є вулиця Лесі Українки, розташована у центральній частині міста. Також на честь поетеси й драматургині названий театр на вул. Городоцькій. До речі, у травні 2023 року Театр Лесі презентував байопік “Леся. Їсторія”. Як зазначають у театрі, це вистава про життя попри все, і про те, що завжди є сенс боротись за свої цінності та переконання.
