Вісті Черкащини Став закликом до боротьби українців і викликав лють у російських силовиків: 180 років тому Тарас Шевченко написав “Заповіт”
180 років тому Тарас Шевченко написав один зі своїх найвідоміших і найвпливовіших творів – “Заповіт”. Уже невдовзі його почали трактувати як заклик до визвольної боротьби українського народу проти поневолення. Як і в середині ХІХ століття, сьогодні цей вірш також має вплив на українську культуру, національну свідомість і самоідентифікацію. “Заповіт” перекладений приблизно 150 мовами світу, цитують його далеко за межами України
Історія написання “Заповіту”
Знаменитий вірш Тарас Шевченко написав у Переяславі. До речі, 18 квітня 2008 року в будинку, де було створено “Заповіт”, відкрили однойменний Музей.
У 1845-му 31-річний Шевченко працював у складі Археографічної комісії, постійно подорожував селами та містами, змальовував старовинні церкви, монастирі та архітектурні пам’ятки.
Одного ранку поет виїхав із села В’юнище до Андрушіва і в дорозі сильно промок, після чого захворів. Він переймався, що зліг з хворобою у чужій хаті. Попри недугу, думки роїлися в голові, а все, що надумалось він хотів описати. Саме в цей період Шевченко написав послання “І мертвим, і живим, і ненарожденним…”, вірш “Минають дні, минають ночі” та ще кілька ліричних творів.
Про стан поета дізнався його товариш, переяславський лікар Андрій Козачковський. Він негайно перевіз Шевченка з В’юнища до себе в Переяслав. У хворого розвинулося двостороннє запалення легенів. Тоді мало хто одужував після пневмонії. Це добре розумів і лікар, і сам поет. Після 20 грудня стан Шевченка різко погіршився.
Шевченко хвилювався, що не встиг ще багато чого написати, багато думав про долю України. У такі важкі часи і з’явилися з’явилися рядки: “Як умру, то поховайте…”.
Поет тоді не знав, що цей вірш стане народною піснею, неофіційним гімном і бойовим закликом до боротьби не лише в Україні, а й далеко за її межами. Він не думав про славу, почесті чи можливі покарання за сміливі думки. Так народився його Заповіт.
Міцний організм поета подолав хворобу, і вже за два тижні Шевченко вирушив на Чернігівщину виконувати завдання Археографічної комісії.
Шлях “Заповіту” до народу і світу
“Заповіт” швидко пішов у люди. Його переписували десятками й сотнями примірників, передавали з рук у руки, вивчали напам’ять. Згодом твір з’явився на сторінках невеликої збірки “Новыя стихотворѣнія Пушкина и Шевченки”, надрукованої у Лейпцигу 1859 року, пізніше – у Львові (1863) та Санкт-Петербурзі (1867).
Особливо широкого поширення “Заповіт” набув під час перевезення тіла Шевченка до України. Велику роль у цьому відіграв художник Григорій Честахівський, який навчив поезії багатьох людей, що прийшли на Чернечу гору попрощатися з Кобзарем.
1870 року в Чернівцях вийшла книжка австрійського поета Йоганна Ґеорґа Обріста “Тарас Григорович Шевченко”, куди увійшли твори Шевченка, зокрема й “Заповіт”. Саме це видання рекомендував іноземному читачеві Михайло Драгоманов у своїй праці “Українська література, заборонена російським урядом”, виданій 1878 року в Женеві французькою мовою як доповідь на Міжнародному конгресі письменників у Парижі.
Реакція влади та сакральний образ
Силу Шевченкового “Заповіту” одразу відчули охоронці самодержавства. Шеф жандармів і начальник Третього відділу Олексій Орлов, переглядаючи рукописну збірку “Три літа”, яка стала головною підставою для звинувачення поета та його десятирічного заслання, з люттю перекреслив текст “Заповіту”, охарактеризувавши його як твір “в высшей степени дерзкого и возмутительного содержания”.
Образ степової могили на Чернечій горі великого Кобзаря, змальований у “Заповіті”, з часом став національною святинею.
“Заповіт” у музиці
“Заповіт” став основою для численних музичних творів. Через сім років після смерті Шевченка львівська громада вирішила вперше відзначити роковини поета великим концертом. Однак пісень на його слова тоді майже не існувало. Тож львів’яни звернулися до молодого київського композитора Миколи Лисенка з проханням написати музику до “Заповіту”.
Лисенко охоче погодився й тривалий час працював, намагаючись поєднати дух шевченківської поезії з традиціями української народної пісні.
У виконанні зведеного хору львівської громади “Заповіт” уперше прозвучав у шевченківські дні 1868 року.
Музику до “Заповіту” написав і галицький композитор, автор музики до державного гімну України Михайло Вербицький. Із 1868 року хорові колективи виконували цю революційно-національну пісню в урочистій атмосфері, зал завжди слухав її стоячи. Традиція поширилася по всій Україні.
1870 року з’явилася ще одна оригінальна мелодія “Заповіту”, яку написав полтавський учитель музики Гордій Гладкий. Вона швидко стала популярною народною піснею.
Текст Шевченкового “Заповіту” надихає виконавців в ХХІ столітті, знаменитий вірш регулярно переспівують.
Переклади та світове визнання
Перший переклад “Заповіту” здійснив 1862 року польською мовою Антоні Гожалчинський. У 1868-му вірш переклали сербською, а 1869 року з’явився російський переклад Миколи Гербеля.
Поширенню “Заповіту” за кордоном сприяли й українські поети. У 1882 році Іван Франко здійснив німецький переклад, а 1936-го громадянин Бразилії Сильвестр Калинець переклав поезію португальською мовою. Серед відомих перекладачів також білоруською мовою переклали Змітрок Бядуля та Янка Купала,
польською – Єжи Єнджеєвич, угорською – Йожеф Вальдапфель.
Легендарний французький актор Ален Делон також цитував Шевченковий “Заповіт”. Під час повномасштабного вторгнення підтримував Україну. “Те, що відбувається в Україні, мене глибоко засмутило і зворушило, тому я борюся за українців”, – сказав Делон.
Ще на початку 90-х, коли Україна здобула Незалежність, почали знімати історичний кіносеріал – “Тарас Шевченко. Заповіт”. Знятий був у 1992–2005 роках на кіностудії імені Олександра Довженка. 12-серійний проєкт, який детально розповідає про життя і творчість Великого Кобзаря.
