Вісті Черкащини 
Спадкоємці УНР і ЗУНР: 97 років тому на Конгресі українських націоналістів у Відні створили ОУН
3 лютого 1929 року Конгрес українських націоналістів у Відні завершився створенням Організації українських націоналістів (ОУН) – українського політичного руху, що ставив собі за мету встановлення незалежної Української держави
“Еспресо.Захід” розповість, як створювалась ОУН та хто входив до складу Конгресу українських націоналістів.
Як створювалась ОУН
3 лютого 1929 року у Відні завершився установчий Конгрес українських націоналістів. Підсумком тижневої роботи (28 січня — 3 лютого) стало створення Організації українських націоналістів — політичного руху, головною метою якого було здобуття незалежної Української держави.
ОУН постала в результаті об’єднання Української військової організації (УВО) та низки студентських націоналістичних об’єднань: Групи української національної молоді, Ліги українських націоналістів і Союзу української націоналістичної молоді. Конгрес сформував Провід українських націоналістів (ПУН) у складі дев’яти осіб на чолі з Євгеном Коновальцем, затвердив статут і окреслив засади політичної діяльності ОУН.
Визначаючи себе як рух, а не партію, ОУН критикувала легальні українські партії Галичини, звинувачуючи їх у колабораціонізмі. Покладаючи відповідальність за поразку української революції 1917–1920 років на соціалістичні та ліберальні сили, організація наголошувала на потребі формування сильної політичної еліти, національної єдності та опори на власні сили.
Не галичанами єдиними
Конгресу українських націоналістів у Відні 1929 року передував підготовчий етап, що включав кілька конференцій: у 1927 році в Берліні та у 1928 році в Празі. Безпосередньо конгрес у Відні відбувався з 28 січня по 3 лютого 1929 року.
У його межах пройшли два пленарні засідання та робота в комісіях. Загалом участь у конгресі взяли 32 людини — 30 делегатів і 2 гості. Серед них 16 представляли Галичину, ще 14 — Наддніпрянщину.
Секретар Конгресу Володимир Мартинець у книзі “Українське підпілля. Від УВО до ОУН: спогади та матеріяли до передісторії та історії українського організованого націоналізму” перераховує частину його учасників.
“Усіх рефератів, що їх завчасу подано з проєктами резолюцій, було 39. Ось їх спис:
1) Інж. Д. Андрієвський: Український націоналізм.
2) Інж. Д. Андрієвський: Державний устрій України.
3) Інж. Д. Андрієвський: Дві концепції.
4) О. Бабій: Українська література.
5) В. Богуш: Економічні взаємовідносини поміж Україною й Росією в СССР.
6) О. Бойдуник: Уваги до економічної політики України.
7) О. Бойдуник: Уваги до статута організації націоналістів.
8) Проф. Вікул: Релігійне питання в Україні.
9) Я. Герасимович: До морської політики України.
10) Др. Д. Демчук: Основи українського націоналізму.
11) Б. Дніпрянський: Революція національна й пролетарська.
12) Б. Дніпрянський: Проблема сталого миру на Сході Европи й Україна.
13) М. Загривний: Шкільна політика.
14) П. Кожевників: Організація Українських Націоналістів.
15) П. Кожевників: Проект устрою О. У. Н.
16) Інж. Л. Костарів: Національна революція на Західніх Землях України.
17) Інж. Л. Костарів: Проблема морської оборони України.
18) Інж. Л. Коставів: Промислова політика України.
19) Інж. Л. Костарів: Уваги до статуту О. У. Н.
20) Є. Коновалець: Сучасне становище на українських землях.
21) Є. Коновалець: Військова справа.
22) В. Мартинець: Соціяльна політика України.
23) Доц. Моралевич: Фінансова політика України.
24) Др. С. Нижанківський: Проблема майбутнього державного устрою України.
25) Др. С. Нижанківський: Фашистівська Італія.
26) Ген. М. Капустянський: Військова політика України.
27) З. Пеленський: Міжнародна політика України.
28) М. Сціборський: Аґрарна політика України.
29) М. Сціборський: Торговельна політика України.
30) С. Чучман: Політичне становище в Західній Україні.
31) Р. Яри: Закарпаття.
32) П. Штепа: Уваги до ідеології та політичної плятформи О. У. Н.
33) * * : Причини невдачі наших визвольних змагань.
34) * * : Військова справа в Україні.
35) * * : Справа інтервенції.
36) * * : Політичне становище на Буковині.
37) * * : Басарабія.
38) * * : Література й мистецтво України.
39) * * : Суверенна Україна та національна революція”, — йдеться у переліку Мартинця.
Це були учасники українських національно-визвольних змагань, які служили в Армії УНР або в Українській галицькій армії. Переважно йшлося про молодих людей, інтернованих після поразки визвольних змагань. Саме в таборах для інтернованих розпочалося їхнє активне громадське життя.
“Переважно це люди, які вже мали військовий досвід і служили в армії. Але вони були ще молодими на той момент. Звісно, там були люди і старшого покоління, наприклад, генерал Микола Капустянський, але переважну більшість становили люди молодого і середнього віку, 20–30 років”, — розповідає історикиня Яна Примаченко.
Як відбувався Конгрес
Зі спогадів Мартинця також можна скласти чітке уявлення щодо того, як відбувався сам Конгрес.
“У Відні найнято окремий готель для всіх учасників враз із харчуванням, при чому також були до нашої диспозиції відповідні залі нарад для засідань пленуму й комісій, так що учасники впродовж цілого тривання Конґресу не потребували покидати готелевих приміщень, отже могли бути цілком ізольовані від світу. Це було потрібне з огляду на можливу сліжку ворожих аґентів, а також, щоб припадково не стрітися в місті з тамошніми знайомими українцями та не викликати їх цікавість, бо тоді унеможливлено б довірочність справи. А втім для декого, а передусім для крайовиків і взагалі для тих, що мали “ліві” документи, не було потрібне “маніфестувати” на вулицях свою присутність.
Наради Конґресу проходили за виробленим пляном у діловій і разом із цим в дружній атмосфері. Матеріяли нарад були заздалегідь підготовані. Темою нарад були передусім суперечні й сумнівні справи, а поза тим затверджено узгіднені висліди, осягнені ще під час підготови Конґресу. Найбільша затримка вийшла — що й було передбачувано — в ідеологічній комісії, де, зокрема, зударялися з собою погляди Ю. Вассияна, Д. Демчука та Д. Андрієвського. Але й тут по довгих дискусіях, що тривали не раз допізна вночі, кінець-кінцем дійшли до позитивних вислідів.
Найбільше часу забрало уложення програми українського націоналізму, що виходила з основної засади: добро Української Нації є основою та метою чинности українського націоналізму. Чи то шкільна політика, чи міжнародня, чи соціяльна — всі вони змагають до одної спільної мети: дати національній ідеї найвідповідніші основи для здійснення її в Самостійній Соборній Національній Українській Державі”, – йдеться у книзі секретаря Конгресу Володимира Мартинця.
Володимир Мартинець
Вплив ОУН
Членами ОУН переважно були студенти та молодь. Точних даних про чисельність організації не збереглося, однак, за оцінками дослідників, уже до 1939 року вона налічувала близько 20 тисяч осіб. Водночас вплив ОУН значно перевищував кількість її безпосередніх членів. Атмосфера самовідданості й готовності до повної посвяти національній справі була особливо привабливою для молодих людей. Фактично ідеологія ОУН сформувала політичний світогляд цілого покоління західних українців.
Створення ОУН завершило процес об’єднання розрізнених націоналістичних груп і організацій у єдину українську підпільну визвольну структуру. Внаслідок цього постала унікальна для української історії політична організація, що суттєво відрізнялася від інших партій і рухів своїми програмними та організаційними засадами. З часом змінювалися соціально-економічні погляди, уявлення про державний устрій, виявлялися недоліки статуту, проте незмінним аж до 1960 року залишався ідеал Української самостійної соборної держави.
Євген Коновалець – перший голова ОУН
Після вбивства Євгена Коновальця у 1938 році в Роттердамі ОУН у 1940 році розкололася на дві течії. Старші та більш помірковані діячі підтримали Андрія Мельника (ОУН(м)), тоді як молодші й радикальніші згуртувалися навколо Степана Бандери (ОУН(б)). Саме остання отримала провідні позиції в націоналістичному русі на Західній Україні, зокрема контроль над його військовим крилом — Українською повстанською армією (УПА), що стала найбільшим українським збройним рухом опору.
9 квітня 2015 року Верховна Рада України ухвалила закон “Про правовий статус борців за незалежність України”, автором якого був Юрій Шухевич – син генерала УПА Романа Шухевича. Документ визнав низку організацій такими, що боролися за незалежність України, серед них — Організацію українських націоналістів та Українську повстанську армію.
